Понеділок, 25 квітня, 2022

Українська література

Тема. Юрій Андрухович. «Астролог», «Пісня мандрівного спудея»

Мета:

ü навчальна: проаналізувати особливості постмодернізму в українській художній літературі останнього часу, ознайомити учнів із життям і творчістю сучасного письменника, зацікавити ним, спонукати до читання;

ü розвивальна: розвивати усне зв’язне мовлення, образне, асоціативне мислення, навички виразного читання, аналіз ліричних творів;

ü виховна: виховувати кращі людські якості, любов , до поезії, естетичний смак.

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання: виставка сучасних часописів та альманахів, епіграф.

Епіграф

«…Постмодернізм — це там, де кожен із нас опинився сьогодні; це така обставина часу і місця, від якої нікуди нам не подітися».

Ю. Андрухович

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів.

«…Постмодернізм — це там, де кожен із нас опинився сьогодні; це така обставина часу і місця, від якої нікуди нам не подітися» (Ю. Андрухович).

ü Питання для роздумів. Як ви розумієте ці слова?

Час телекомунікації і туризму, перельотів і телебачення визначають постмодерністську структуру людських відносин.

Ми живемо в епоху постмодернізму, тож маємо знати про це явище сучасного життя. У визначенні та його хронологи досі немає однозначних оцінок, порівняно мало й літератури сутності постмодерну. Очевидно, що розвиток цього феномену ще не завершений.

III. Актуалізація опорних знань

· «Спирнт»

ü За 1 хв. назвати якомога більше письменників сучасної української літератури

ü За 1 хв. назвати якомога більше сучасних літературних угруповань.

IV. Оголошення теми й завдань уроку

V. Основний виклад матеріалу

ü Перегляд відеосюжету про Ю. Андруховича

https://www.youtube.com/watch?v=rdWGr25b28M

ü Повідомлення

Юрій Ігорович Андрухович – український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 року у Станіславі. Володіє українською, російською, польською, англійською та німецькою мовами. Захоплення: фонетика. Навчався в спеціалізованій школі №5 з поглибленим вивченням німецької мови. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал» (1991–1995). Співредактор часопису текстів і візій «Четвер» (1991–1996). Віцепрезидент АУП (1997–1999). У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників. Був лідером відомої поетичної групи Бу-Ба-Бу («Бурлеск-Балаган-Буфонада»). В ієрархії Бу-Ба-Бу займає посаду Патріарха, звідки й походить прізвисько «Патріарх української поезії». Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» письма. У 1985 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий у СП України, у 1991 році — за ідейним переконанням виходить зі складу Союзу письменників разом з декількома колегами і стає ініціатором установи Асоціації українських письменників. Наприкінці 1980-х відомий, як активний діяч первісного, ліберально-демократичного Руху. На початку 1990-х років разом з Ю.Іздриком починає видавати перший в Україні постмодерністський журнал «Четвер». З 1991 року публікується у великих літературних журналах України. У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини

XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників. У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли чотири книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», який заслужив репутацію культового літературного твору, книга есе «Дезорієнтація на місцевості». Критики називають Андруховича «священною коровою нової української словесності». Кілька років вів рубрику «Парк культури» у загальнонаціональній щоденній газеті «День» (Київ). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ). Автор п’ятого перекладу українською мовою шекспірівського «Гамлета» (журнал «Четвер» №10,2000). Автор перекладів українською мовою п’єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра й американських поетів-бітників «День смерті пані День» (2006). Головний редактор літературного альманаху «Потяг 76». Твори Андруховича перекладені багатьма європейськими мовами, зокрема роман «Перверзія» опублікований у Німеччині та Польщі. Книга есеїв видана в Австрії. Лауреат літературної премії Благовіст (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпціг, 2006).

Письменник активно займається громадською діяльністю. Має яскраво виражену громадянську позицію, підтримуючи європейську інтеґрацію України.

Творчий доробок письменника можна умовно поділити на два напрямки: поетичний і прозовий. Поетичний дебют Юрія Андруховича відбувся у першій половині 1980-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» у 1985 році. В цьому ж році Андрухович разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував відому в Україні поетичну групу «Бу-Ба-Бу» (скорочення від «бурлеск – балаган – буфонада»). Декілька років Андрухович співпрацює з газетою «День», на сторінках якої опублікував понад 70 есе. У 1989 році виходить друга поетична збірка письменника «Середмістя», потім «Екзотичні птахи і рослини» (1991, перевидання «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» – 1997, 2002). Пізніше поетичний доробок Ю. Андруховича доповнився циклом «Листи в Україну», який був надрукований в журналі «Четвер».
У 2004 році після дев’ятирічної паузи в поетичній творчості Андруховича побачила світ збірка поезій «Пісні для мертвого півня», яку він почав писати 1999р.
Поетичний світ Ю. Андруховича – це світ лицарства і несподіванок, авантюрних сюжетів, містичних аналогів і несподіваних відкриттів. Він шукає прихистку зболеній душі – пояснення багатьом подіям сучасності.

Ю. Андрухович – несподіваний. Не можна передбачити якою буде його наступна книга. Він тримає свого читача у постійній напрузі, постійному зачудуванні.

1. Виразне читання поезії «Астролог»

Вчитель. Вірш «Астролог» - зображення неординарної особистості в навколишньому світі.

Ліричний герой показаний як людина творча, однак для людей він — дивак. За все своє життя він не надбав ніяких статків. Навіть добровільно відмовляється від елементарних побутових вигод, живе на горищі, хоча «там зимно, там вітер свище». Його передбачення нікому не потрібні, оскільки вони не збуваються. Однак ліричний герой твору залишається непохитним у своєму прагненні передбачити майбутнє. Його манить до себе «окраєць нічного неба». Так минають роки, проте астролог залишається вірним собі. Він наділений поетичним даром, здатністю бачити й відчувати навколишню красу. Звичайно ж інколи його охоплює зневіра: «І взявши голову в руки, / Він крикне собі з розпуки: “Чого я марную роки?!”».

Для героя цієї поезії бути астрологом (хоча точніше було б сказати астрономом) — не просто якась робота чи заняття, а спосіб життя: «У нього палка потреба, у нього бажання слізне: окраєць нічного неба спіймати у фокус лінзи». Мабуть, він дивак для довколишніх, але має внутрішню свободу, хоча земні спокуси йому видно з горища, «коли в полудневу пору від кухні смаженим віє».

Бесіда за змістом поезії

1. Яке враження справив на вас вірш «Астролог»? Які думки викликав?

2. Які художні засоби використовує поет для створення образу ліричного героя? У чому виявляється їх новаторський характер?

3. Визначте тему та провідний мотив вірша «Астролог».

4. Укажіть ознаки постмодернізму у творі.

2. Виразне читання поезії «Пісня мандрівного спудея»

Вчитель. Цей твір — ключ до розуміння творчого кредо митця. У давнину, а саме за часів Г. Сковороди, спудеями називали молодих людей, які вивчали різні науки. На канікулах вони мандрували містами й селами, співали пісень, розказували вірші (які часто самі й складали), щоб прогодувати себе, а також показати свою поетичну вправність. Вони були високоосвіченими, талановитими, творчими. Саме таким є ліричний герой — «мандрівний спудей», який, мандруючи, досліджує життя, поспішає туди, «де кров з любов’ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій...». Своїм поетичним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій». Мандрівка для спудея — не задля споглядання, він у пошуку свободи для своєї творчості: «З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно ріки! Підслухані у вирі цілоденнім ті рими — вчителям наперекір». Поет ніби стверджує думку: справжня поезія може творитися там, де люди, де вирує життя.

До творчого виявлення своєї особистості ліричний герой ставиться по-доброму й іронічно. Свої неслухняні римовані рядки називає «маленькими чортенятами», які допомагають йому. Незвичним використанням епітета «на зелену прощу» автор декларує, що справжній вияв творчого натхнення — у вільному леті думок й образів, коли хочеться «читати вірші травам і вітрам!..». Вірші повинні зворушувати серця людей, щоб від них і «явір тихі сльози витирав», і небо слухало, і соловей співав.

Запитання і завдання

1. Чому так названо вірш? Що це дає для розуміння його змісту?

2. Визначте мотив поезії «Пісня мандрівного спудея».

3. Прокоментуйте факт, що поетичні твори для їхнього автора — це «маленькі чортенята», які водночас «прекрасні, наче крила голубів».

4. Для ліричного героя любов (як і кров) — червоного кольору. Як ви гадаєте, чому?

5. Яким бачиться авторові світ, куди він посилає своїх «дітей»?

6. Подумайте, чому хвала часові, на думку автора, має бути зухвалою.

7. Який смисл вкладено у вислів «звірят і пастухів благословіть»?

8. Що додає до психологічного портрета Ю. Андруховича цей вірш? Яким є його поетичне кредо?

3. Робота зі словником

Астролог – людина, що займається астрологією; ворожбит на зорях.

«Спудеї» - це студенти академії у давнину.

VІ. Закріплення знань, умінь та навичок

ü Творча робота

Сенкан

Юрій Андрухович

Есеїст.

Несподіваний, постмодерновий.

Дивує, насичує, змінює.

Створює нову художню реальність.

Творець.

VIІ. Підбиття підсумків уроку

Вчитель. Наше літературне дослідження не завершується. Цей урок дав вам можливість доторкнутись до граней таланту неперевершеного майстра слова, українського письменника, «патріарха» вітчизняної літератури, представника «станіславівського феномену» Юрія Андруховича.

VIІІ. Домашнє завдання

ü скласти візитку Юрія Андруховича , проаналізувати вірші "Астролог", "Пісня мандрівного спудея","Козак Ямайка".

Зворотній зв'язок: надіслати фото своєї роботи

Юрій Андрухович

Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

Астролог

У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними "ахи",
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
Земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.

(Балконне крило ажурне
й сентиментальне, мов танґо,
обжив бароковий янгол —
створіння пухке й безжурне).
І взявши голову в руки,
він крикне собі з розпуки:
"Чого я марную роки?!
Візьму попід руку Юзьку,
піду в пивничку на Руську,
забуду святі мороки!
Забуду святі мороки…"

Пісня мандрівного спудея

Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов'ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!
(які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші —
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
З риторик і поетик академій —
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими — вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір) !
Або в поля, як на зелену прощу —
читати вірші травам і вітрам!..
І постарайтесь, я вас дуже прошу,
щоб явір тихі сльози витирав,
щоб небо, нахилившись, наслухало,
щоб завше був натхненний соловій…

Хвалу воздавши часові зухвалу,
звірят і пастухів благословіть!..
Отож, — на світ, за діло — чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!

П'ятниця, 22 квітня 2022

Українська мова

Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту та позначення назв осіб за професією

Переглянути відео

Опрацювати таблицю

Суфікси іменників для позначення назв жителів певного населеного пункту та позначення назв осіб за професією

Суфікс	Приклад
Суфікси іменників для позначення назв жителів певного населеного пункту
-анин, -янин	Село — сільчанин, Харків — харків’янин, харків’янка
-ець, -єць	Канада — канадець, Бельгія — бельгієць
Суфікси іменників на позначення назв осіб за професією, спеціальністю
-ар, -яр	Токар, маляр
-ач, -яч	Перекладач, сіяч
-ій	Водій
-іст, -ист	Танкіст, таксист
-ець	Продавець
-ник, -щик, -чик	Газівник, прапорщик, льотчик
-тель	Учитель
-альник	Прибиральник

Утворіть іменники, які мають наведені значення.

? Людина, яка вчить дітей.

? Людина, яка викладає мову й літературу.

? Людина, яка проживає в Івано-Франківську.

? Людина, яка щось вантажить.

? Людина, яка народилася в Полтаві.

? Людина, яка співає.

? Той, хто малює картини.

Виконати тести на сайті "На урок" за посиланням https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=9154881

Понеділок, 18 квітня 2022

Українська література

Читання творів сучасної актуальної літератури. «Ключ» до прочитання постмодерних і постпостмодерних творів. Деконструкція і дешифрація як один із методів прочитання.

Аналіз драми «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» О. Ірванець
Дуже цікава невеличка драма, драма-антиутопія, як характеризують її критики. Читаючи її неоднозначні емоції переповнюють: спершу шкода головну героїню, потім шкода аж до мурашок, апогея наступає, коли Она дізнається про зраду...так шкода, коли ми розуміємо, що її коханий зрадник, саме через нього вона у інвалідному візку, здається, що можна далі передбачити розвиток дій (самогубство), а тут раз, і Она підіймається з візка та ще й ми розуміємо, що вона працє на якісь партію...непередбачений поворот.
Дія відбувається в умовному «сьогодні», невизначена країна і рік, але ми ніби розуміємо, що це розпад СРСР, оце порівняння з паріями і вказівка на те, що від того часу нічого не змінилося. Люди бідують, ми це бачемо з того, як живе сама Она, економить, дуже економить: «Ще лишилася у вас для мене заморочечка? Одна, маленька порційка… А підливка яка у вас до неї? Жучинка? Павучинка? Тарганівочка?»
Цікавим є те, що є кілька дійових осіб, але їхніх реплік нема, ми їх розуміємо тільки з відповідей Они, не виникає ніяких труднощів у сприйнятті, про що свідчить майстерність автора. Мова емоційна, експресивна, відчуваються почуття Они, велика кількість знаків питання, знаків оклику, засто зустрічається три крапки. Саме це нам демонструє повну картину подій і характеризує образ.
Якщо аналізувати систему образів, то можна сказати, що кожна дійова особа викликає певні почуття, має свої особливості, характерна. Она – старанна, відмінниця, усього досягла своїми силами, на початку драми, ще й мучениця, бідна, а уже у кінці до характеристик можна додати хитрість, підступність, лицемірство та неперевершені акторські дані. Про усіх інших (подругу й коханого) ми дізнаємося зі слів Они і сприймаємо, як правду, хоча уже аналзуючи, я маю сумніви, можливо, переповідаючи свою історію, вона десь і прибрехала. Образ подруги – Мона має впливового батька, усе їй дістається легше, але вона, на мою думку, відчуває себе нижчою від Они, бо повторює постійно за нею «І не тільки у школі, не тільки в науці – у всьому! Коли на першому курсі ми їздили до лісу, і я маленький букетик жумжини приколола собі на куртку, ти одразу ж зробила й собі це саме. Іще й в університет наступного дня з ним прийшла! А всі дивуються, кайфують – ах, ця Мона, ах, ця Моночка, який смак, яка фантазія! А це мій смак, і це моя фантазія!.. Коли я почала палити, ти також не забарилася. І не якусь іншу марку, а теж “Фільборо”! А потім я, одного разу, ми сиділи у кав’ярні, утрьох, ти мусиш пам’ятати, – тож я одного разу діставала сигарету з пачки, а вона була остання, ще й надламана. І я відірвала фільтр і викинула. І палила її так, без фільтру. А через хвилину ти дістала з сумочки пачку – і теж відщипнула фільтр і запалила сигарету. Я пила мепс без цукру – і ти пила мепс без цукру. Я гризла трик – і ти гризла трик. Ти крала в мене все – мої фасони, мої смаки, мої вирази, мій стиль життя!»
Коханий постає перед нами, як дуже розумний юнак, справедливий, чесний, порядний, вірний, але потім усе це розвінчується, коли ми дізнаємося про зраду, підставу коханої Они і про те, що вигіднішою для нього є Мона, перспектив більше. Виходить, що у одній невеличкій драмі так подається зміна, повна зміна характеристики образів.
У драмі простежується як зовнішній, так і внутрішній конфлікт. Зовнішній конфлікт – це
зрада коханої людини. Можна зазначити, що коханий зраджує її двічі: вперше, коли радить, я думаю, що вмовляє її прикути себе наручниками до брами, а сам викликав поліцію, навіть не замислючись над тим, що ж буде з Оною. Вдруге він зраджує Ону з її подругою, бо таки, бувши, з моною у нього більше перспектив. Тут ще й переплітається оцей конфлікт між подругами. Внутрішній конфлікт – це протистояння двох політичних сил. Глибинний сенс внутрішнього конфлікту криється у назві твору. В "Маленькі й п’єсі про зраду для однієї актриси" йдеться про тотальну зраду – не лише кохання і дружби, але й ідеалів, і власного народу, який стає розмінною монетою у запеклій політичній боротьбі за владу.

Безумовно цінність драми величезна, на емоційному рівні – це отримання задоволення від прочитання, неординарний, непередбачуваний (підтверджується поглядами друзів, яких я вмовила почитати) сжет, може пережити величезну кількість почуттів, від мутку до обурення. Пізнавальним є аналіз і порівняння ситуації з сьогоденням і те, як такі умови впливають на суспільство загалом і кожну людину окремо.

Середа, 13 квітня 2022

Українська література

ТЕМА: Література рідного краю. Поет і пісняр Гуляйпілля Григорій Лютий.
МЕТА: Ознайомити учнів із життям і творчістю письменника-земляка Г.Лютого.    За     допомогою засобів художнього читання, музики і співів передати чарівність поетичного слова.
    Допомогти учням усвідомити роль літератури рідного краю у всеукраїнському контексті. Розвивати естетичні смаки учнів, навики виразного читання. Прищеплювати любов до поезії, розвивати інтерес до культури й літератури рідного краю.
Допомогти проявитися літературним здібностям, відкривати для себе нові імена.
   Виховувати почуття гордості за свій край, за прекрасне поетичне слово, яке живе на запорізькій землі
ТИП УРОКУ: комбінований урок, вивчення нового матеріалу, урок-бесіда з елементами творчого читання.

ХІД УРОКУ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ
Вступне слово вчителя
Ми звикли вважати рідним краєм те село чи місто, де народилися, зростали. І, власне, географічний принцип тут не є головним, адже багато важить, як людина бачить, розуміє, сприймає все багатство рідної землі.
Як сприймають наш край, неповторні світанки й рожевий захід сонця поети, письменники, як вони передають це в душі людей?
                                   Я у Бога про землю спитав –
  І сказав посмутнілий Всевишній:
  - Ця земля вже тому вам свята,
                  Що із лона її ви всі вийшли.

  Ти пізнаєш, де серце зігрів,
  Як її, клянучись, будеш їсти,
  Як глевку її кинеш на гріб,
                                  Як відчуєш, яка вона чиста!
  Як народиш на ній діточок,
  Як ізвідаєш щастя незлеє
  І обпалишся болем свічок,
                                    Як життя віддаси ти за неї…                                          Г.Лютий
П. Ребро: «Вважаю, не буде перебільшенням, якщо скажемо, що витоки нашої письменницької організації – в глибині віків, аж у Запорізькій Січі, де знали ціну слову, любили кобзарів, літописців, шанували писарів. Таким чином нам не 10, а 325 чи, може, 500».
  Земле моя із обличчям дитини моєї!
  Що є страшніше – упасти в твоїх очах?
  Урвища глибшого в цілому світі не знаю,
  Так, як не знаю вищого неба, ніж очі твої…                Г.Лютий

ІІІ. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ УРОКУ
1.Розповідь про життєвий і творчий шлях.
Кажуть, щоб зрозуміти поета, треба обов´язково побувати на його батьківщині, надихатись повітрям його дитинства. Якщо ж враховувати те, що Г.Лютий прожив у Гуляйполі 44 роки безвиїзно, то стає зрозумілим, що говорити про його творчість без відкриття для себе Гуляйпілля і в часі, і в просторі, і реального, і символічного – як вікового потягу народу до волі, - просто неможливо. Отже, як ви уже здогадались, наша перша зупинка буде в місті Гуляйполі – батьківщині Махна і знаменитих письменників. Тут народився драматург Леонід Юхвід – автор п´єси «Весілля в Малинівці», жив і працював прозаїк Михайло Гайдабура, ім´ям якого назване обласне літературне об´єднання та багато інших.
Григорій Іванович Лютий народився 7 лютого 1949 року в місті Гуляйполі Запорізької обл. в сім´ї вчителів-хліборобів. Батько Г.Лютого теж писав вірші, які не знайшли іншого призначення, окрім потрапити до альбому його майбутньої дружини – Марії Явтухівни Пилипенко. І ті вірші, той романтизм були найперше продуктом атмосфери Гуляйпільського педучилища. Вечорами іноді слухали привезеного дідом Явтухом патефона. Ставили «Дивлюсь я на небо», «І шумить, і гуде, дрібний дощик іде». Мама брала гітару і співала під неї українські пісні. Саме так формувався той тонюсінький озоновий шар сільської, реально української, бо Україна і виживала тільки селом, інтелігенції. Один дід Лютого був репресований, і поет його ніколи не бачив. Але розповідь про його рішучість формували свідомість митця. Рід по батькові мав свої традиції. Обов´язково одного з синів називали на честь діда. По маминій лінії дід і бабуся – переселенці з Полтави, богобоязні господарі. Дитинство поета протікало на фоні природи, олюднений образ якої постійно присутній у поезіях. І коли кажуть, що мова, імена, всі ми – від землі, від її вдачі, то не всі розуміють, як глибоко залягли шари нашої духовності.
Після закінчення Сігорянської початкової школи з 1958 р. навчався у Гуляйпільській середній школі №1 і паралельно в музичній по класу баяна. Закінчивши школу, Лютий протягом року працював баяністом і завідуючим Любимівським Будинком культури. Потім вступив на філологічний факультет Запорізького педінституту.
Його вірші вперше були опубліковані в гуляйпільській районній газеті «Зоря комунізму» у 1964 р. Іще в шкільні літа пощастило познайомитися з відомим поетом Василем Діденком, який на той час мешкав у Києві, але постійно приїздив в Чапаївку до мами, привозячи на периферію атмосферу київських вітрів. Заборонені вірші                  М. Мамайсура, В. Симоненка, із яким в студентські літа товаришував Діденко, довгі розмови запліднювали душу неповторним відчуттям причетності до долі народу. Становлення поетичного таланту Лютого відбувалося під впливом кращих зразків світової літератури. Сам поет розповідав, що студентом захоплювався творами Гете, Шіллера, Бокаччо, Сервантеса.
Вже на 1 курсі філологічного факультету, лежачи тяжко хворим в лікарні і просячи Господа доточити віку, обіцяв служити народові:
          Криваві сокири над тім´ям - як півні.
  Чи слави хотів я? Хотів. Україні!
За станом здоров´я довелося перевестися на заочне відділення педінституту. Повернувся в Гуляйполе. Влаштувався в колгоспні багатотиражки. У 1971 р. поезія Лютого була представлена українській аудиторії на сторінках газети «Літературна Україна». Вже тоді у добірці віршів прозвучав образ, який цитують і до сьогодні: «На рушнику Дніпра, розшитого садами, несем твою Чернечу, як хлібину…» Брав участь у роботі ірпінських семінарів у Києві, куди його викликав голова кабінету по роботі з молодими при Спілці письменників України Дмитро Білоус особисто. Лютого помітили, відзначали зрілість таланту, оригінальність творчої манери, але книжку видати не могли.
Виростаючи в атмосфері 60-ків, лютий передплатив у Гуляйполе всі літературні журнали, заснував літературне об´єднання «Калинова сопілка».
У 1982 р. Лютого викликали до Києва на творчий звіт, після якого його вірші протягом 2-3 р. опублікували всі журнали: «Вітчизна», «Жовтень», «Дніпро», «Україна», «Київ», «Донбас». А 1984 побачила світ перша книжка «Крилатий корінь», за яку він став лауреатом обласної молодіжної премії ім.. М. Андросова.
Крім літературної творчості, Лютий активно займається громадською діяльністю, дбає про відродження духовності українського народу, мови, культури, традицій. З 1992 р. він очолював обласне літоб´єднання ім.. М.Гайдабури. Учасник 8 Всесоюзної наради молодих письменників. Був єдиним делегатом від Спілки письменників України на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві в 1985 р. З 1998 – голова Запорізької обласної організації НСПУ і з 2001 р. – редактор журналу «Хортиця». Лауреат обласної премії ім. В.Лісняка.
Лютий – у постійному творчому пошуку, він – у дорозі. А дорога – досвід. Те бурхливе життя, дивні подихи якого тільки справжній митець донесе до читача.
Назва 1 книжки віршів розкривається в однойменному вірші:
  … Вогонь любові, корене крилатий.
Ти рвешся ввись і, прип´ятий, болиш.
Ти розуміти вчиш мене, кохати.
Боли ж мені, довіку не залиш.
«… Справді, хліборобський, крилатий, чорноземний корінь сущого в людині хотів би увінчати автор на тлі рожевого цвіту мрій, надхмарної висі. Хліборобський корінь – то міць характеру, твердь праведної світобудови», - вказувала О. Логвиненко.
Щира схвильованість, глибинність почуття й водночас краса думки й форми притаманні патріотичній ліриці Лютого. Змістовним ядром вірша є позиція митця, громадянина, патріота, сина своєї матері по крові і матері –України.
  Хай тобою святиться мій день!
  Ти народжена Богом кохати!
              Україна – країна пісень,
  Україна – Чорнобильська мати.
  Хай це буде остання біда:
  Народи нам свого Мойсея!
  Є жива ще в криницях вода,
                      Є кому ще зцілятися нею!
  Я на тебе, кохана, молюсь,
  Кожна пісня твоя – то молитва,
  На красу твою божу дивлюсь,
  Осягаю, завіщо йде битва.
  Вечорами ще й досі курить,
  Наче люлька, козацька дорога.
  І душа моя вірна горить,
  Ніби стиха говорить до Бога.
  Хай тобою святиться мій день!
  Ти народжена Богом кохати!
                Україна – країна пісень,
  Україна – Чорнобильська мати.
Це рядки поета Г.Лютого про Україну, а Запорізький край є її часточкою. І такою, якою ми можемо пишатися. Це славна Хортиця, Великий Луг, це й історія запорозьких козаків.
Поетична спадщина Лютого
1984 – «Крилатий корінь»
1985 – «Крона вічності»
1986 – «Червона літера вогню»
1990 – «Хліб любові»
1992 – «Я воду пив з твого лиця»            Обласна премія ім. В. Лісняка
1996 – «Гуляйполе: Поезії»
1999 – «Вибране: Вірші, поеми, пісні»
2000 – «Меди…»
2007 – «Я вже тобою дихаю»

1995 – Збірник пісень «Пісні Гуляйпільського краю» (співавтор А. Сердюк)

Проза
1995 – «Світлана: Казка, оповідання, вірші»
2008 – «Мама-Марія». Роман-пісня.

3.
Варто згадати про те, що на вірші Лютого написано понад 50 пісень, які стали досить популярними у виконанні А, Сердюка, Л. Михайленко, С, Шестопалова, дуету Шепелів. І найбільш відомі з них «Скрипка», «Вчительчин вальс», «Пісня Гуляйпільських весіль», «Хрестини Махна», «Шипшина», які знайшли свою слухацьку аудиторію.
Учень : Вірші, що стали піснями близькі до народної творчості, поєднані з народною мудрістю. Лютий активно пропагує літературу свого краю через пісні Анатолія Сердюка. Жодне весілля в Гуляйполі не обходиться без пісні поета Лютого «Пісня Гуляйпільських весіль». Звучать пісні.

7Завданняя:

Скласти цитатний план поезії.

  V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Заключне слово вчителя.

«Г. Лютий – поет навдивовижу відкритий. Багато розмірковуючи про те, що є творчість, він відважується на власному прикладі пояснити природу літературного таланту, таїну народження письменника: вірш-дерево переростає в поезію-сад, і слово дарує плоди-яблука. Поезії дає життя робота, мисль, любов, а не декорація чи декларація. Ось кредо письменника, а за ним стоїть відповідальність!» - вказує О. Логвиненко. Лірика Лютого – живуча, пронизлива, щира, чисто українська. Що суттєво – поета мало цікавить: чи прочитали його книжку. Лютий говорить:»Мені важливо, чи покликали мої вірші людину вдруге, втретє, чи є в них та енергія, що існує поза логікою і примітивним смислом. А та тонка енергія, яку дехто називає вітром слів, не може бути вкраденою. Вона живе «в», «між» словами і людьми, як вища субстанція – любов, котра і є основою мистецтва.

VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Вірші Г.Лютого

«Намалювати» вірші Лютого

Понеділок, 11 квітня 2022

Українська література

Тема: Позакласне читання. Українська література на сучасному етапі. Урок-конференція.

Мета: ознайомити учнів із творчістю сучасних поетів і письменників; заглибитись у зміст творів; розвивати уміння учнів орієнтуватися у прочитаному та аналізувати прочитані твори; формувати естетичні смаки; виховувати в них духовність , людяність, любов до Вітчизни, рідного к раю, повагу до високих людських почуттів

Тип уроку: урок – конференція

Епіграф: «Якби у нас нічого значного не було в літературі серед так званого середнього покоління, не кажучи вже про літературу старших, то навіть у такому обсязі хіба наша українська молода література не є серйозною і значною?!»

Іван Драч

ХІД УРОКУ

І.Організація класу

«Кольорова рефлексія» : перевірка емоційного настрою на початку уроку

ІІ. АОЗУ

Проблемне запитання

Які твори сучасних письменників ви читали? Чим саме вони вам запам’яталися?

ІІІ. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

· Пояснення вчителя

Літературний процес дев'яностих років — надзвичайно різноманітний і багатогранний. Найяскравішими фігурами літератури дев'яностих залишалися представники попередніх поколінь. Вони становили основу цієї літератури, згодом донаснажену яскравими експериментаторськими постатями Є. Пашковського, С. Процюка, О. Ульяненка...

З другої половини 80-х років українська література розпочинає новий етап свого розвитку. У мистецтві з'являються постаті (Віктор Неборак, Юрій Андрухович, Іван Малкович, Ігор Римарук, Олександр Ірванець, Василь Герасим'юк, Юрій Покальчук, Оксана Забужко та багато інших), що не бажають миритися з пануванням «єдино правильного» напрямку — соціалістичного реалізму, та свій протест і виклик вони виявляють в епатажних формах. Так виникають неоавангардистські угруповання «Бу-Ба-Бу», «Лугосад» тощо, які, творчо використовуючи художні засоби інших стилів і епох («низового бароко», футуризму, дадаїзму), а також найкращі надбання світової літератури (творчість Жан-на-Поля Сартра, Умберто Еко, Габріеля Гарсіа Маркеса), змогли створити новий масив української літератури. Вона відрізняється від попередніх літературних здобутків українських митців принциповою, межовою переоцінкою суспільних і особистісних атрибутів, посиленою увагою до психологічного світу особистості, експериментуванням щодо форми художнього твору, підкреслено вільним поводженням з мовою як з матеріалом художнього тексту.

Експериментаторство стає провідним напрямком творчої діяльності письменників — кожен підсвідомо прагне сказати своє слово в літературі сучасної доби і вважає, що традиційні форми та засоби для цього неприйнятні.

Творчість письменників цього періоду засвідчила існування спільного європейського культурного середовища, що сформувалося із середини 80 –х і до сьогодні. Літературні твори, що з’являються з – під пера сучасних письменників, відрізняються внутрішньою глибиною, багатоплановою образністю, своєрідністю художнього світу. Театральність світовідчуття, сприйняття себе не актором, а людиною, яка мистецьки грає на сцені життя, характерні для головних героїв творців цієї доби. Позитив і негатив утрачають чіткість обрисів і вимірів, а життя постає в усій своїй складності й суперечливості – так, як це і є насправді.

· Конференція

1 учень. Василь Герасим’юк

Народився 18 серпня 1956 року в Караганді, в незаконно репресованій гуцульській родині. Дитинство провів у родинному селі Прокурава, закінчив Київський університет імені Т.Шевченка. Перша збірка «Смереки» (1982) заявила про прихід у літературу справжнього таланту. Згодом — «Потоки» (1986), «Космацький узір» (1990), «Діти трепети» (1991).

Поезії Василя Герасим'юка завжди мають яскраво виражений український колорит. Автор відчуває себе зобов'язаним говорити про те, що має хвилювати людину на цій землі, навіть якщо вона внутрішньо втратила таке бажання. Для того, щоб діткнутися основ людської свідомості, поет насичує свої твори невидимими паралелями й глибинним підтекстом, шукає незвичних ракурсів для змалювання буття. Так, у поезії «Колихалась колиска...» навколишній світ подано очима немовляти. Саме тому так часто у творі вжито слово «колихатись», адже для малюка, який лежить у колисці, колихається увесь світ, що його оточує: рідна хата, мама й тато, зоря у вікні. Вірш насичений образами, що підкреслюють карпатський колорит поезії.

В іншому творі змальовано сучасного неофіта, для якого людська мораль уже втратила свою істинну суть. Поет прагне зрозуміти, звідкіля йде таке всезаперечення, і переконливо доводить, що не від прославленого своєю чесністю селянського родоводу:

Ти співвітчизників скручуєш в ріг,

Немов так навчили батьки.

Твій тато маржину любив та беріг,

Не йшов по траві навпрошки.

Урятоване ягня, яке батько поклав під колиску сина, — символ духовності, закладеної від народження, та не кожен може пронести її через усе життя. Останні рядки поезії звучать як звинувачення в духовному манкуртстві. Батько тримає на руках уціліле ягнятко, і ця картина стає втіленням утраченого родоводу:

Ти як міг забути?!

Ти б очі підвів —

Воно на руках у Христа. Паралель із Христом іще більше поглиблює прірву між поколінням батьків та дітей і демонструє кризу духовності, утрату оберегів українського роду, кризу свідомості сучасної людини, підміну одних понять іншими.

В.Герасим’юк є оним із найавторитетніших сучасних українських поетів. Лауреат низки літературних премій – «Благовіст», ім. П.Тичини, ім.

В. Свідзвнського, Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Член Асоціації українських письменників. Відомий як радіожурналіст, автор і ведучий популярних літературних програм. Проживає в м. Києві.

2 учень. Оксана Забужко

Народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку, закінчила філософський факультет та аспірантуру Київського університету ім Т. Шевченка, захистила кандидатську дисертацію з естетики на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Професор, доктор філософських наук. Перша книжка — «Травневий іній» (1985). Згодом з'являються поетичні збірки «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000). Проза: «Польові дослідження з українського сексу», «Інопланетянка », « Дівчатка », «Сестро, сестро…»

Письменниця будує свій власний поетичний світ, у якому на першому плані завжди - яскрава особистість авторки. Чи не тому більшість її творів — речі біографічні або такі, які сприймаються як одкровення письменниці, її власний біль, її особисті переживання. Тому очевидними постають виразки на тілі українського суспільства. Ми потребуємо звернення до духовних джерел, до вічних архетипів людської свідомості, до історичної пам'яті свого народу й загальнолюдських цінностей та ідеалів.

Твори О.Забужко перекладалися шістнадцятьма мовами світу і 1997 року удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation.

3 учень. Оксана Пахльовська

Народилася 1956 року в Києві. Закінчила Московський державний університет імені М. Ломоносова. Доктор філологічних наук, професор.

Перша книжка — «Долина храмів» (1988). Історична тематика — ареал зацікавлень поетеси. У її руслі логічно звучить мотив життя і смерті. Це накладається на основне тло оповіді — це завжди Україна або спогади, думки авторки про рідну землю.

У своїй творчості поетеса з внутрішнім щемом торкається проблеми чорнобильської

трагедії, і зазначає, що це лихо стало можливим через те, що людина не усвідомлює себе відповідальною за ту землю, на якій живе.

У творчості О. Пахльовської часто звучить екологічна тема. Для її розкриття авторка використовує біблійні образи й ремінісценції.

4 учень. Юрій Андрухович

Народився 1960 року в Івано-Франківську. Закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова. Учився в Московському літературному інституті. Кандидат філологічних наук. Перша книжка —«Небо і площі» (1985). Згодом — «Середмістя» (1989). Юрій Андрухович — лідер літературного угруповання «Бу-Ба-Бу». Він також талановитий прозаїк, з-під його пера з'явилися романи «Московіада», «Рекреації», «Перверзія».

Творчість Андруховича засвідчує вплив найкращих зразків класичної і сучасної європейської літератури (Умберто Еко, Габріеля Маркеса), а також намагання синтезувати своєрідний художній світ, наближений до реального і водночас фантастичного.

5 учень. Олександр Ірванець

Народився 24 січня 1961 року у Львові. Освіту здобув у Дубнівському педагогічному училищі та Московському літературному інституті. Входив до літературного угруповання «Бу-Ба-Бу». Автор поетичних збірок «Вогнище на дощі», «Тінь великого класика та інші вірші», «Вірші останнього десятиліття», «Любіть»; роману «Рівне/Ровно (Стіна)», збірки прози «Очамимря».

Особливість творчості: здатний звичайне явище розкрити як щось дивовижне. У творчості письменника через автобіографічну призму своєрідно осмислюється проблема «маленької людини »:

П'ять мільйонів ковтають

ранкові бульйони, їх ковта, в свою чергу, голодне

ранкове метро.

Я — солдат будівельного батальйону.

Я — ніхто.

Поезії О. Ірванця перекладалися багатьма мовами, п’єси були поставлені в Україні та Німеччині. Член Асоціації українських письменників. Живе в м. Ірпені під Києвом.

6 учень. Любов Пономаренко

Народилася 1955 року на Чернігівщині. Закінчила Ніжинський педагогічний інститут, учителювала. Літературну творчість почала як поетеса. За порадою Володимира Дрозда взялася за «малу» прозу. Першу ж добірку коротких епічних творів відзначив журнал «Дніпро». У 1984 році побачила світ збірка оповідань та повістей «Тільки світу». Згодом публікації з'явилися у вітчизняних часописах.

В оповіданні «Твоя товаришка лисиця», яке, на перший погляд, сприймається як дитяче, постають далеко не дитячі проблеми буття людини у сучасному світі. Мати школяра Марка — бандуристка. Та мистецтво сьогодні не актуальне, сім'я живе за межею бідності. Постаріла й хвора жінка не може знайти роботу, щоб прогодувати родину. Тому для неї відкривається тільки одна дорога — на паперть, жебракувати. Так своєрідно розв'язано проблему «маленької людини» на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Моральні страждання сина, який бачить безвихідь ситуації, посилює бездушне ставлення оточення до проблем конкретної людини, нерозуміння й небажання допомогти йому.

Антитезою до людської жорстокості постає музика, пісня: «У мами низький сріблястий голос, і коли вона бере перші ноти, по тілу пробігає дрож, здається, той голос піднімає тебе, як піщинку, й несе в чужі світи».

Саме бандура постає духовним символом життя бандуристки, яка асоціюється в оповіданні з рудою лисицею на комірі її старенького пальта.

Слово вчителя

Українська література від середини 80-х років і до сьогодні — це художній масив, що продовжує формуватися, її репрезентують творчі особистості, створене якими важко порівнювати або зіставляти, настільки воно різниться за стилем, використаними художніми засобами, способом мислення та відтворення дійсності. Та незважаючи на протилежність пошуків і одиничних міні-успіхів, українська література сучасної доби ще не набула того світового резонансу, на який вона заслуговує в контексті здобутків попередніх епох. З чим прийдуть на літературний олімп сучасні українські письменники, чи стануть вони всесвітньо відомими, — питання, що має розв'язати час.

У літературних текстах сьогодення художня реальність постає такою ж різноманітною, як і справжня. У цьому й полягає непересічне значення цих творів.

ІУ. Закріплення вивченого матеріалу

Перегляд учнівських презентацій на тему «Сучасна українська література»

«Незакінчене речення»

«Бу-Ба-Бу» розшифровується як…

До літературного угрупування «Бу-Ба-Бу» входили такі письменники: …

У творчості якого письменника часто звучить екологічна тема…

Збірку «Вогнище на дощі» видав …

Поняття про «літературне покоління» з’явилося …

Автор романів «Московіада», «Рекреації», «Переверзія» …

У.Підсумок уроку

· Рефлексія

Мій успіх на сьогоднішньому уроці – це…

Найбільші труднощі я відчував …

Я не знав, а тепер знаю…

Мене вразило (мені запам'яталося)..

· «Мікрофон»

«Поезія для сучасної людини — це...»

· Перевірка емоційного настрою на кінець уроку

УІ. Мотивація оцінювання

УІ.Домашнє завдання:

Написати міні-твір на одну із тем (на вибір).

1. Лист автору від вдячного читача.

2. Дозвольте запитати Вас, авторе.

3. Сторінки твору, що найбільше вразили.

П'ятниця, 08 квітня 2022

Українська мова

Тема уроку. Контрольний письмовий стислий переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням ( підготовча робота).

Тип уроку – розвиток зв’язного мовлення.

Мета уроку:

навчальна – виявити та оцінити рівень сформованості в учнів умінь і навичок письмово відтворювати зміст прослуханого тексту публіцистичного стилю, доповнювати його своїми міркуваннями, навчити висловлювати власне розуміння порушеної в тексті проблеми ;

розвивальна – розвивати зв’язне мовлення, логічне та образне мислення, збагачувати й уточнювати словниковий запас;

виховна – виховувати любов до рідної мови, її багатства.

Обладнання: текст для переказу.

Міжпредметні зв’язки: література, етика, історія.

Внутрішньопредметні зв’язки: синтаксис, лексикологія, орфографія

План уроку

1.Організаційний момент – 2 хв.

2.Повідомлення мети і завдань уроку – 2 хв.

3. Підготовка до роботи над переказом – 3 хв.

4. Робота з текстом. Сприйняття і відтворення змісту – 15 хв.

5. Написання переказу із творчим завданням – 21 хв.

6. Підведення підсумків уроку. Домашнє завдання – 2 хв.

Хід уроку

1.Організаційний момент

2.Повідомлення мети і завдань уроку

Учитель: Що таке переказ?

Переказ – це вид роботи з розвитку зв’язного мовлення, в основі якої лежить відтворення змісту висловлювання і складання тексту за готовим матеріалом.

Учитель: які є види переказів?

За обсягом виділяють перекази стислі й докладні, за способом передачі тексту – усні і письмові, за метою проведення – контрольні й навчальні і за характером текстового матеріалу перекази поділяються на розповіді, описи й роздуми.

3. Підготовка до роботи над переказом

Учитель: Щоб правильно написати контрольний стислий переказ:

1. Уважно прочитайте текст для переказу.

2. За потреби запишіть на чернетці ключові слова і словосполучення, конкретні найменування (прізвища, географічні назви, дати, цифри тощо).

3. Визначте стиль, тип, жанр мовлення, тему та основну думку тексту.

4. Під час повторного прочитання тексту зробіть записи на чернетці у вигляді плану, окремих слів і словосполучень, потрібних для розкриття основної думки, зв’язку частин тексту тощо.

5. Поміркуйте над змістом і послідовністю викладу матеріалу переказу.

6. На чернетці напишіть стислий переказ тексту, підпорядковуючи висловлення темі та основній думці, дотримуючись композиції, мовних і стильових особливостей, авторського задуму (роботу можна записувати як у повному, так і в скороченому варіанті). Виконайте на чернетці творче завдання

7. Відредагуйте написане для поліпшення мовного оформлення своєї роботи, подбайте про точність висловлення думок, розстановки розділових знаків.

8. Перепишіть роботу начисто охайно, без виправлень, відповідно до норм української літературної мови

9. Здійсніть перевірку написаного в чистовому варіанті.

4. Робота з текстом. Сприйняття і відтворення змісту

(Перше прочитання тексту).

Мистецтво спілкування

Як відомо, взаємини між людьми можуть обмежуватися посмішкою, кивком голови та іншими жестами, але зазвичай це привітання, а далі йде вже весела розмова чи поважна бесіда. Якщо художники мислять образами, музиканти – звуками, вчені – почуттями, то всі разом (а з ними і людство в цілому) послуговуються мовою слів як основним засобом виявлення думок. Звісно, навчитися думати неможливо, якщо не вміти говорити, і навпаки. Що ж потрібно, щоб оволодіти вмінням говорити? Напевно, замало знати мову, треба ще й свідомо розмовляти. Здавна людство намагається опанувати мистецтво спілкування. На основі багатовікового досвіду виробилися основні правила бесіди, а кожне нове покоління вносить свої особливості. Ще стародавній філософ Епіктет зазначив, що людина має слухати вдвічі більше, ніж говорити. Він також наполягав на тому, що краще слухати, ніж говорити. Чому? Тому що Бог дав людині один язик і пару вух.

Відомим на Русі є «Повчання до дітей князя Володимира Мономаха» (початок XII століття), де дітям князів та дружинників при веденні бесіди рекомендувалося мовчати в присутності старших, слухати мудрих, з рівними собі й молодшими в любові перебувати, якомога більше вдумуватися, не шаленіти словом, не осуджувати мовою і небагато сміятися…

У XVII столітті у Франції видано книгу, що згодом стала відомою по всій Західній Європі під назвою «Мистецтво галантних бесід», «Як стати людиною з добрими манерами». Дотримуючись приписів таких видань, багато поколінь оволоділи вміннями вести світську бесіду на вільні теми: про погоду, лови, перегони тощо.

Простий спосіб стати найцікавішим співрозмовником пропонує Дейл Карнегі: по-перше, для цього треба бути уважним слухачем від початку до кінця розмови, заохочуючи інших розповідати про себе, бо набагато більше їх цікавлять власні проблеми, ніж ваші; по-друге, треба зрозуміти погляди співрозмовника. А якщо людина хоче дізнатись, як змусити людей уникати її, сміятися з неї поза очі або навіть зневажати її, то не треба ніколи нікого довго вислуховувати, а слід безперестанку говорити про себе самого. Коли з’являється певна думка в той момент, коли розмовляє співрозмовник, не варто чекати, поки він закінчить, задля чого витрачати час, вислуховуючи його пусту балаканину! Відразу ж треба перебити його на середині фрази! Підсумовуючи, Карнегі запевняє, що такі люди є нудними і невихованими, самозакоханими та самовпевненими, вони не стануть добрими співрозмовниками, бо не вміють слухати.

(За Т. Яценко; 357 слів)

(Приклад творчого завдання)

Кажуть, що розумних і приємних співрозмовників мало тому, що більшість людей думає над тим, що вони хочуть висловити, а не як треба відповідати. Найкмітливіші та найввічливіші тільки роблять уважний вигляд, а в їхніх очах і на обличчі простежується байдужість до того, що їм кажуть, а також прагнення якнайшвидше повернутися до того, що самі хочуть сказати. Мало хто розуміє, що таке намагання подобатися самому собі є кепським засобом сподобатися іншим чи переконати їх. Без сумніву, вміння слухати та доречно відповідати є однією з неодмінних якостей, притаманних мудрому й коректному співрозмовнику.

Завдання:

► Напишіть переказ тексту, додавши самостійно складену кінцівку-роздум про своє розуміння спілкування. Відтворюючи зміст, використайте аргументи, що підтверджують тезу (крім наявних, можна навести приклади з життя, літератури, мистецтва). У самостійно створеній частині має бути те, що характеризує публіцистичний стиль, передусім поєднання логічних та емоційно - експресивних засобів. Дотримуйтеся послідовності роботи над переказом.

Афоризми або прислів’я про спілкування.

Наприклад:

Єдина відома мені розкіш – це розкіш людського спілкування.

( Антуан де Сент - Экзюпери)

Близьке спілкування – ось звідки беруть початок ніжна дружба і найсильніша ненависть.

(Антуан де Ривароль)

Давайте поспілкуємося, поки ми один одному нічого не повинні!

(Степан Балакин)

Дефіцит спілкування привів до того, що воно з розкоші перетворилося на предмет першої необхідності.

(С. Лузан)

Понеділок, 04.06.2022

Українська література

Павло Загребельний «Роксолана» – масштабний історичний роман про часи XV-XVI ст

Матеріали до уроку

Перу класика української літератури належать близько 20 романів. Найпопулярніші серед них – “Диво”, “Тисячолітній Миколай”, “Я – Богдан”, і, звичайно, “Роксолана”.

Видатний український письменник Павло Загребельний у своєму романі “Роксолана” змальовує події XVI століття, розповідає про дивовижну долю дівчини з Прикарпаття. Настася Лісовська пройшла через невольничу Кафу, на великому стамбульському базарі її продали вдруге. Завдяки сильній волі, незвичайному розумові і молодості полонянка-українка стала дружиною Сулеймана Пишного (Завойовника) — султана Османської імперії, швидко осягла вершини тодішньої східної і європейської культури. Відома світові під іменем Роксолани, ця славетна жінка відігравала значну роль у політичному житті ісламської країни.

Павло Загребельний про роман:

«Як пташка клює, так і письменник по крихті збирає звідусіль інформацію. Я намагався написати роман, максимально наближений до дійсних подій. Роман рецензувався в Москві, все було перевірено, життєвий фактаж достовірний. А взагалі мені епоха Сулеймана Пишного нагадує Кремль».

1. Написати конспект.

Історія написання роману

Джерелами натхнення для свого роману про Роксолану Загребельний називав книгу ученого-східознавця Агатангела Кримського «Історія Туреччини», в якій Роксолані відведено близько 20 сторінок, і три томи творів московського академіка Гордлевського про історію Туреччини. Також Загребельний особисто був у Туреччині — в місцях пов’язаних з Роксоланою. Відвідав місто Рогатин Івано-Франківської області, де народилася Настя Лісовська.

Прообразом Роксолани стала українська дівчина Настя Лісовська. Вона народилася у 1506 році у родині священика Гаврили Лісовського у Рогатині невеличкому містечку на Західній Україні. У XVI ст., воно було часткою Речі Посполитої, яка в той час потерпала від спустошувальних набігів кримських татар.

Влітку 1552 року юна донька священика потрапила у полон до татар. Згідно із легендою Настя втратила свою свободу якраз напередодні свого весілля.

Павло Загребельний повернув із легенди в історичний часопростір полонянку Роксолану, яка досягла вершини султанші, в деякій мірі трансформувала безправне становище жінки, традиційне для мусульманського світу.

Рік написання – 1980

Жанр – історичний роман.

У цьому творі розповідається про життя української конкубіни турецького султана Сулеймана І Роксолани.

Тема твору: зображення історичних подій XVI ст., відтворення образу Роксолани.

Ідея: утвердження думки автора про те, що міцна вдача, велика сила волі, цілеспрямованість та щира любов до рідного краю здатні вивищити людину над безоднею безправ’я та зневаги; гімн чистому і світлому коханню; засудження насильства, жорстокості, власності.

“Роксолана” головні герої:
Роксолана – головна героїня роману
Сулейман І
Махідевран – перша дружина Сулеймана Великого
Мустафа – перший син падишаха та Махідевран
Ібрагім – наглядач султанових покоїв, який і купує Роксолану на невільничому ринку
Гульфем – одаліска, суперниця Роксолани
Діти Росолани та Султана: дочка Мірімах, сини Мехмед, Абдулла, Селім, Баязид, Джихангір

Проблематика твору “Роксолана”:
– любов і ненависть;
– керівник та народ;
– підступність і зрада;
– воля та поневолення;
– єдність людини з рідним краєм;
– влив релігії на людину;
– мораль і бездуховність;
– жага до збагачення.
У центрі уваги автора – гострі душевні конфлікти й суперечності, гострі психологічні проблеми. Важливі злободенні соціально-економічні питання розв’язуються ним шляхом зображення складного психологічного життя героїні, її почуттів, настроїв, роздумів.

Образ Роксолани у творі Загребельного
Загребельний у своєму романі надав багатогранний образ Анастасії Лісовської, яку всі знають як Роксолану. Автор показав її життя від дитинства, описав, в якій сім’ї виростала вона, якими були її батьки, що впливало на формування її як особистості. У результаті Роксолана постає перед читачем не просто турецькою султаною, а українкою, що досягла такого високого становища.
В образі Хюррем Загребельний втілив найкращі риси не тільки українських жінок, а взагалі – українського народу. Роксолана – справжня патріотка своєї країни. Опинившись далеко від рідної землі, живучи в розкоші і достатку, вона не забула про біди свого народу, про набіги татарських орд, які винищували міста і села, вбивали людей, брали в полон, а потім продавали на невільницьких ринках.
Маючи велику владу, найбільшу, що мала колись жінка в цій державі, Хюррем скористалася нею на благо рідної землі. Вона подарувала Батьківщині 40 вільних років, коли Україна могла повноцінно розвиватися і квітнути. Вона сприяла відбудові міст, церков у рідному краї, забезпечувала мир у своїй Вітчизні.

Роксолана постає перед читачем надзвичайно розумною жінкою, однією з найосвіченіших на той час. Її прагнення до знань було помітне ще в дитинстві, коли вона вчилася у вікарія Скарбського. Вже тоді була помітною її вдача, яка дісталася дівчині у спадок від матусі. Саме ця вдача допомогла їй стати султаною.
В образі Роксолани Павло Загребельний втілив найкращі риси українського національного характеру, риси, які дозволили дівчині-бранці стати султаною і залишитися могутньою у віках.

Життя Роксолани – це боротьба за виживання та помста. Вона водночас повелителька і рабиня. Роксолана у Загребельного мудра, досвідчена, тверда, а коли треба – ласкава. Вона ніколи не вимагає, а тільки просить; не лютує, а тільки скаржиться; не втручається в султанові справи, а тільки співчуває і допомагає. Вона палка патріотка свого краю, жорстока і смілива та добра й чутлива водночас. Саме оточення та обставини зробили з неї жорстоку інтриганку й лагідну жінку. Завдяки цим рисам вона змогла підкорити не тільки серце наймогутнішого султана, а й півсвіт
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zahrebelnyi-roksolana-analiz-tvoru

Домашнє завдання: Написати конспект поданого вище матеріалу

Читати роман повністю: Павло Загребельний. Роксолана

Зар убіжна література

Розвиток мовлення (Усно). «Проблема війни та миру в літературі XX ст.».
Проблема війни та миру в літературі XX ст. - Німецькомовна поезія

Мета — формувати компетентності:

■ предметні (систематизовані й узагальнені знання про тему тоталітаризму та війни в літературі; уяву; здатність спонтанно й легко вимальовувати нові художні образи; уміння й навички творчої діяльності; розвинене писемне мовлення);

■ ключові (уміння вчитися: образне мислення; уміння адекватно змальовувати емоційний стан персонажа; здатність розуміти думки й почуття літературного героя; загальнокультурні: прагнення досягти високого результату).

Тип уроку: урок розвитку усного мовлення.

Обладнання: словники літературознавчих термінів, роздавальний матеріал за темою уроку (теми асоціативних етюдів та рекомендації щодо їх написання).

Перебіг уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда

♦ Назвіть тематику творів Джорджа Орвелла.

♦ Чому до цих творів не в усіх країнах ставилися прихильно?

♦ Керівництво яких держав побачило у них викриття власної тоталітарної системи?

♦ Чому поняття тоталітаризм та мілітаризм представники прогресивного людства ставлять поряд?

♦Як тему війни розкрито у творах Г. Белля?

♦ Чи так само тему війни розкривав Пауль Целан?

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

— Ми познайомилися з баченням визнаними майстрами слова найболючіших проблем людства, відчули їхні гнів і біль. Сьогодні спробуймо викласти власні думки та враження щодо цих проблем. Ми писатимемо твір-роздум за запропонованою темою, завдяки чому активізуємо власне асоціативне мислення й підготуємося до написання контрольного твору.

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Теорія літератури (поглиблення знань)

Твір — це вираження в мовній формі вражень, почуттів, думок, відображення потреб, рівня культури особистості, вправляння в самостійному зв’язному висловленні думок на запропоновану чи самостійно обрану тему в писемній формі.

Роздум — думки, міркування щодо певної теми.

Твір-роздум — тип монологічного мовлення, мета якого — викласти роздуми щодо певного питання чи проблеми. Результатом такої роботи є відповідь на поставлені запитання (прямі чи приховані) та розв’язання проблеми.

Учитель. Твір-роздум — це різновид творів проблемного характеру, що дає змогу усвідомити та сформулювати особисту позицію щодо певної життєвої ситуації. Грецьке слово проблема означає складне, серйозне завдання, що потребує розв’язання. Звісно, такі розв’язання або відповіді є суб’єктивними. Твір-роздум має містити особисту позицію автора твір-роздум має переважно дискусійний характер, тому що більшість проблем не передбачає однозначних варіантів розв’язання або відповідей.

Отже, повторімо:

1) тема роботи — пряме чи приховане запитання, проблема;

2) мета роботи — викласти свої думки й міркування щодо зазначеного запитання, проблеми;

3) зміст роботи — пошук власної відповіді на запитання, аналізування проблеми;

4) результат роботи — відповіді-висновки з висловлених міркувань. Твір-роздум має чітку будову, визначену внутрішньою логікою тексту . Основні елементи композиції:

1) теза (думка, запитання, проблема);

2) аргумент (доказ + приклад, ілюстрація);

3) висновки (результат міркувань).

Алгоритм роботи над твором-роздумом

1) Прочитайте і зрозумійте тему, знайдіть у ній запитання, визначте проблему.

2) Сформулюйте свою позицію щодо висловленої думки у формі повної, чіткої тези або антитези

3) Поясніть свою позицію (чому ви вважаєте саме так):

а) знайдіть доречні й переконливі докази, чітко сформулюйте їх, послідовно розташуйте;

б) доберіть до ваших доказів приклади, які б їх ілюстрували.

4) Сформулюйте висновок (висновки).

2. Ознайомлення із запропонованими темами творів-роздумів Теми творів-роздумів

• Чи актуальні питання роману Джорджа Орвелла «1984» сьогодні?

• Чи можна вважати образ матінки Кураж пророчою метафорою майбутнього Німеччини (за драмою Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти»)?

• Чому оповідання Г. Белля має назву «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»?

• Чому твір Пауля Целана «Фуга смерті» став емблемою Другої світової війни в поезії як «Ґерніка» Пабло Пікассо — в образотворчому мистецтві?

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

(Охочі зачитують чернетки написаних творів-роздумів, обговорюють прочитане, коригують свої роботи.)

Четвер, 31.03.2022

Українська література

Урок. Василь Земляк. «Лебедина зграя» як зразок «химерної прози».
ТЛ: «химерний роман». 
Матеріали до уроку

	Хоча в українському літературознавстві формування жанру химерної прози пов’язують із текстом О.Ільченка «Козацькому роду нема переводу..», однак саме твір В. Земляка «Лебедина зграя» вважається програмовим твором химерної літератури. Цей текст найхарактерніше відображає знакові жанрові та тематично-стилістичні особливості химерного роману.
2. Теорія літератури
Химерна проза (англ. Fantastic) — піджанр прози, у якому розповідається про неймовірні події, де реальне поєднується з фантастичним, умовним; засоби іронії, гротеску, театральності — з елементами фольклорної та міфологічної поетики. У «химерних» творах відбуваються дивовижні метаморфози з персонажами, зміщення подій у часі та просторі.
Ознаки химерної прози:
·використання міфів;
·міф не має хронотопу;
·присутність химерних образів;
·межу між світом реальним та ірреальним стерто.
3. Короткі відомості про письменника
	Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) напродився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині. Під час другої світової війни воював у складі партизанського загону. По війні захопився літературою й кіно, у середині 50-х років видав перші прозові твори, писав сценарії, був головним редактором Київської кіностудії.
 	Василь Сидорович залишив невелику спадщину: декілька повістей ("Рідна сторона", "Кам'яний брід", "Гнівний Стратіон". "Підполковник Шиманський") та роман "Лебедина зграя".
4. Аналіз роману «Лебедина зграя» (1971)
4.1. Сюжет
 	Основні події відбуваються в українському селі з незвичайною назвою Вавилон, що розташоване над річкою Чебрецем — притокою Південного Бугу.
 	Головний герой роману селянин Явтушок Голий. Він бідняк, причому бідняк одвічний. Хоче поліпшити своє життя: мати землю, господарство, одним словом, мати власність. Він з усіх сил пнеться до "вавилонської" вершини ("вавилонська", в розумінні автора, — незавершена, нездійсненна). Явтушок потрапляє між двох вогнів, бо так завжди було в романах про колективізацію й індустріалізацію: обов'язково діяло дві сили, протистояли два світи, два ворожих табори. Голому доводиться вибирати, з ким бути. Він гадає, що краще бути з тими, хто сильніший, сильніший не тільки ідейно чи фізично, але й матеріально. Явтушок прагне до звичайного людського щастя, він хоче добре одягатися, смачно їсти. І як батько, повинен забезпечити свою сім'ю. А таких цілеспрямованих людей недолюблювали, часто називали їх ворогами, бо для партійних ідеологів добро було злом (такими їх виховала Система!). Такий погляд на життя привів Україну до духовного та фізичного зубожіння.
 	Та справжній ворог не Явтушок, а Максим Тесля. Це він переконав усіх вступити до колгоспу, це він у нормальному батьківському житті вбачає порушення законів суспільно-політичного життя держави. Засліплений комуністичною ідеєю, Тесля бачить у прагненні батька мати власний притулок вороже ставлення до влади.
 	Тесля вірив у більшовицьку ідею колективізації. Він, як секретар райкому, був впевнений в тому, що будуть на селі й нові молотарки, й нові трактори, навіть хтось дорогу прокладе нову. Свої Погляди він вкладає в тезу: "Ми не відступимо нізащо, навіть якби на те пішло ціле життя".
 	Не вдалося Максимові разом зі своїми однодумцями, які в романі протистоять табору ворогів, побудувати новій Вавилон. Сталося протилежне: знищення, руйнація того, що складалося віками.
4.2. Тема: українське село в пореволюційний період (примусова колективізація, яку супроводжували драматичні зміни в сільській громаді, зокрема й у людських долях).
4.3. Ідея: не зважаючи на тяжкі будні, люди прагнуть до високості, краси, чим і нагадують лебедину зграю в дорозі.
4.4.Дійові особи
 	Бідняки, яких об'єднують у комуну, а з іншого боку, на другому полюсі — багатії, колишні власники — Бубели, Гусаки, Раденькі тощо. Явтушок Голий стоїть посередині, вагаючись, перебігаючи з табору в табір залежно від політичної погоди. Деякий час намагається лишитися «побіля» поєдинку й «філософ» Левко Хоробрий.
 	Одна з найприкметніших ознак твору — багатство й виразність соціально-психологічного типажу героїв, які справді сягають рівня типів, розмаїття живих, опуклих, тонко вималюваних характерів. Максим Тесля і Клим Синиця, «поет-сировар» Володя Яворський і Лель Лелькович, Орфей Кожушний і його  Мальва, брати Соколюки й Харитон Гапочка, Явтушкова Пріся й Паня Ластовенко, навіть зовсім епізодичні персонажі, як-от Тихін та Одарка, що любили обідати по сусідах надурняка, — кожен постає перед нашим зором як живий, думає, говорить і діє по-своєму, за велінням тільки йому притаманної «природи». А разом узяті вони й утворюють ту цілісність, ім'я якій народ — у конкретно-історичній соціальній його характеристиці.
4.5. Проблематика:
1. Проблема вибору людини.
2. Фанатичне засліплення комуністичними ідеалами.
3. Поєднання трагедiï та нiжностi, зла та любовi, епiчностi та iронiï, високоï фiлософiï та буденноï дрiб'язковостi.
4.6. Символічні образи
    	У романі є символічна картина, яка допомагає з'ясувати ідейний зміст і проблематику. На майдані виснажені коні, серед них лоша.
Воно захотіло пити, підійшло до річкового урвища, упало в річку й довго ще там билось. Старі коні не кинулись його рятувати. І селянин Фабіян був тільки споглядачем. Він голодний і холодний. Сидячи на клуночку під парканом, він слухав розмову коней, які оповідали про своє життя" ледь-ледь стоячи на ногах, підпираючи одне одного, якби не впасти, бо як упадеш, то вже вірна загибель.
Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.
ІV. Підсумок уроку
	Роман "Лебедина зграя" ще не осмислений до кінця ні читачами, ні літературною критикою. Проте не буде помилкою ствердити, що він — твір незвичайний і самобутній. У романі присутній дотепний оповідач, настроєний на філософський лад, зі своєю концепцією і своїми поглядами на життя. У цьому оповідачеві ми впізнаємо Василя Земляка, людину, великого патріота, закоханого в свою землю.
V. Домашнє завдання: стисло записати в зошити конспект уроку (тема, ідея твору, визначення жанру, дійові особи), читати про роман у підручнику)

31.03.2022
Тема. Василь Земляк "Лебедина зграя". Проблематика революції і громадянської війни крізь призму національних характерів і типів. Особливості жанру і стилістики письма. 
Проблематика роману
Василь Сидорович Вацик (літературний псевдонім Земляк) залишив невелику спадщину: декілька повістей ("Рідна сторона", "Кам'яний брід", "Гнівний Стратіон". "Підполковник Шиманський") та роман "Лебедина зграя".
Роман належить до так званої химерної прози, жанру, в якому були написані "Козацькому роду нема переводу" О. Ільченка. "Левине серце" П. Загребельного, "Позичений чоловік" Є. Гуцала та інші. Романи такого типу мають свої характерні риси: показ характерів в соціально-історичній конкретності, погляд на життя людину з позицій світової концепції, загальнолюдської моралі.
Головний герой роману "Лебедина зграя" селянин Явтушок Голий. Прізвище говорить все про його соціальний стан У суспільстві. Він бідняк, причому бідняк одвічний. Та. як і кожна людина, він хоче поліпшити своє життя: мати землю, господарство, одним словом, мати власність. Він з усіх сил пнеться до "вавилонської" вершини ("вавилонська", в розумінні автора, — незавершена, нездійсненна). Явтушок потрапляє між двох вогнів, бо так завжди було в романах про колективізацію й індустріалізацію: обов'язково діяло дві сили, протистояли два світи, два ворожих табори. Голому доводиться вибирати, з ким бути. Він гадає, що краще бути з тими, хто сильніший, сильніший не тільки ідейно чи фізично, але й матеріально. Явтушок прагне до звичайного людського щастя, він хоче добре одягатися, смачно їсти. І як батько, повинен забезпечити свою сім'ю. А таких цілеспрямованих людей недолюблювали, часто називали їх ворогами, бо для партійних ідеологів добро було злом (такими їх виховала Система!). Такий погляд на життя привів Україну до духовного та фізичного зубожіння.
Та справжній ворог не Явтушок, виходить, а Максим Тесля. Це він переконав усіх вступити до колгоспу, це він у нормальному батьківському житті вбачає порушення законів суспільно-політичного життя держави. Засліплений комуністичною ідеєю, Тесля бачить у нормальному життєво необхідному прагненні батька мати власний притулок вороже ставлення до влади.
Уподовж років критика по-різному розцінювала образи Явтушка й Максима як носіїв основних проблем роману "Лебедина зграя". Явтушок видався "кумедним і страшним" у своєму бажанні до власності, наміри комуніста Теслі розцінювали як благородні вчинки. З позицій сьогодення точка зору зовсім протилежна: саме Тесля — хижак, а не Явтушок. Йому рідний батько ворог, бо у нього хата на п'ять вікон та ще й волики. Тесля належить до того типу керівників, які, давши слово честі, витравлювали в людей природне прагнення бути людиною.
Тесля вірив у більшовицьку ідею колективізації. Він, як секретар райкому, був впевнений в тому, що будуть на селі й нові молотарки, й нові трактори, навіть хтось дорогу прокладе нову. Свої Погляди він вкладає в тезу: "Ми не відступимо нізащо, навіть якби на те пішло ціле життя". Чи не нагадує нам Тесля Давида Мотузку з роману А. Головка "Бур'ян"? Безумовно. Їх єднає ідея. Та на відміну від Теслі. Давид добрий, людяний, душевний і чуйний.
Не вдалося Максимові разом зі своїми однодумцями, які в романі протистоять табору ворогів, побудувати новій Вавилон. Сталося протилежне: знищення, руйнація того, що складалося віками. У романі є символічна картина, яка допомагає з'ясувати ідейний зміст і проблематику. На майдані виснажені коні, серед них лоша.
Воно захотіло пити, підійшло до річкового урвища, упало в річку й довго ще там билось. Старі коні не кинулись його рятувати. І селянин Фабіян був тільки споглядачем. Він голодний і холодний. Сидячи на клуночку під парканом, він слухав розмову коней, які оповідали про своє життя" ледь-ледь стоячи на ногах, підпираючи одне одного, якби не впасти, бо як упадеш, то вже вірна загибель.
Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.
Роман "Лебедина зграя" ще не осмислений до кінця ні читачами, ні літературною критикою. Проте не буде помилкою ствердити, що він — твір незвичайний і самобутній. У романі присутній дотепний оповідач, настроєний на філософський лад, зі своєю концепцією і своїми поглядами на життя. У цьому оповідачеві ми впізнаємо Василя Земляка, людину, великого патріота, закоханого в свою землю.
 До ЗНО
https://www.youtube.com/watch?v=_ISzMEBfJm4&fbclid=IwAR2y7LFCUwexTdCVK1Cjs_-4h79WZkSbhTU1c85A_qdS_FE10aoPDTkY__w 

Понедельник, 07 февраля 2022

Развитие речи. Составление тезисов научно-популярной статьи

Цели: формировать умение составлять тезисы, видеть в тексте главную мысль и кратко излагать её; совершенствовать речевые (нормативные и коммуникативные) правописные умения и навыки учащихся.

Оборудование: текст научной статьи.

Тип урока: урок применения знаний и формирования умений.

ХОД УРОКА

I. Организационный этап

II. Актуализация опорных знаний

Дайте ответы:

• Как вы думаете, что нужно для того, чтобы лучше усвоить и понять прочитанное?

• Какие способы фиксации прочитанного вам известны?

III. Постановка целей и задач урока.

Мотивация учебной деятельности

Составление тезисов статей научного (научно-популярного) характера — очень важное для нашего времени умение, которым должны овладеть выпускники школы. Составление тезисов — это один из способов изучения текста, осмысления, усвоения и запоминания содержащейся в нем информации. Работа над составлением тезисов должна найти место при изучении всех предметов: это необходимое условие формирования умения самостоятельно добывать знания в той или иной области науки и техники.

Сегодня вам предстоит работа над составлением тезисов статьи на лингвистическую тему. Мы выясним практическую важность составления тезисов, покажем, как осуществляется сам процесс их составления.

Значение слова тезис вам известно благодаря работе над высказыванием типа рассуждения. Вы знаете, что тезис — это основная мысль, которая доказывается в рассуждении. Элементарное рассуждение состоит из одного тезиса и подтверждающих его доказательств и примеров, в развёрнутом рассуждении содержится несколько тезисов — мыслей, положений, которые доказываются. Они и составляют основу текста (статьи, сообщения, доклада и т. п.).

При составлении тезисов готового текста мы должны найти в нём основные положения и записать их таким образом, чтобы сохранилось самое существенное в его содержании. Составление тезисов, связанное с выделением основного в содержании текста, помогает глубже понять, осмыслить текст, разобраться в его структуре.

IV. Работа над культурой и развитием речи учащихся

1. Объяснение учителя

Существует несколько способов фиксации прочитанного: выписки, план, тезисы, конспект. Известно, что прочитанное гораздо лучше усваивается и понимается, если процесс чтения сопровождается конспектированием (сжатым письменным изложением содержания читаемого) или тезированием (записью тезисов — основных положений книги, статьи). Беглое, поверхностное и невнимательное чтение не приносит пользы.

Тезисы — это сжато сформулированные основные положения, мысли, которые автор или оратор намерен развивать, доказывать, защищать или опровергать в своём сочинении или выступлении. Каждая последующая мысль тезисов должна вытекать из предыдущей, т. е. тезисы должны быть связаны внутренней логикой, последовательно раскрывать тему и основную мысль высказывания.

Подобрав к каждому из тезисов сочинения или выступления аргументы (факты, цитаты из литературных произведений и т. д.) и изложив их, вы получите текст вашего сочинения, ваш ответ на предложенную тему.

2. Чтение учащимися текста научной статьи

О КУЛЬТУРЕ РЕЧИ

Культура речи — сравнительно молодая область науки о языке. Как самостоятельный раздел этой науки она оформилась под влиянием коренных социальных изменений, произошедших в нашей стране. Приобщение широких народных масс к активной общественной деятельности потребовало усиленного внимания к повышению уровня их речевой культуры.

Что же составляет содержание раздела науки о языке, который называется «Культура речи»? В нём, как в разделе «Стилистика», изучается речь, но только с иной точки зрения. Стилистика отвечает на вопросы: Какие существуют стили речи? Чем они отличаются друг от друга? Какие языковые особенности характерны для каждого стиля? Но ведь в рамках одного и того же стиля люди создают разные по качеству высказывания: одни из них будут удачными, другие менее удачными, третьи совсем неудачными. Качественной оценкой высказываний и занимается культура речи. Она как раздел языкознания рассматривает следующие вопросы: Как пользуется человек речью в целях общения? Какая у него речь — правильная или неправильная? Как совершенствовать речь?

В современной лингвистике различают два уровня речевой культуры человека — низший и высший. Для низшего уровня, для первой ступени овладения литературным языком, достаточно правильности речи, соблюдения норм русского литературного языка. Существуют нормы лексические, орфоэпические (фонетические), грамматические — словообразовательные, морфологические, синтаксические. Лексические нормы фиксируются в толковых словарях в виде толкования значений слов и их сочетаемости с другими словами; остальные нормы раскрываются в пособиях по грамматике литературного языка, в специальных словарях-справочниках.

Если человек не допускает ошибок в произношении, в употреблении форм слов, в их образовании, в построении предложений, речь его мы называем правильной. Однако этого мало. Речь может быть правильной, но плохой, то есть не соответствовать целям и условиям общения. В понятие хорошей речи включаются как минимум три признака: богатство, точность, выразительность. Показателями богатой речи являются большой объём активного словаря, разнообразие используемых морфологических форм и синтаксических конструкций. Точность речи — это выбор таких языковых средств, которые наилучшим образом выражают содержание высказывания, раскрывают его тему и основную мысль. Выразительность создаётся с помощью отбора языковых средств, в наибольшей мере соответствующих условиям и задачам общения.

Если человек обладает правильной и хорошей речью, он достигает высшего уровня речевой культуры. Это значит, что он не только не допускает ошибок, но и умеет наилучшим образом строить высказывания в соответствии с целью общения, отбирать наиболее подходящие в каждом случае слова и конструкции, учитывая при этом, к кому и при каких обстоятельствах он обращается.

Высокий уровень речевой культуры — неотъемлемая черта культурного человека. Совершенствовать свою речь — задача каждого из нас. Для этого нужно следить за своей речью, чтобы не допускать ошибок в произношении, в употреблении форм слов, в построении предложений. Нужно постоянно обогащать свой словарь, учиться чувствовать своего собеседника, уметь отбирать наиболее подходящие для каждого случая слова и конструкции.

(По В. Капинос)

3. Словарно-семантическая работа

(объяснение учителя, работа с толковым словарём)

Интеллект — мыслительная способность, умственное начало у человека, определяющее его деятельность.

Информация — сообщения, осведомляющие о положении дел, о состоянии чего-нибудь.

Квалификация — 1) годность (подготовка) к какому-либо труду; 2) степень годности, уровень подготовленности; 3) профессия, специальность.

Приобщение — включение в какую-нибудь деятельность.

Социальные изменения — изменения в общественной жизни.

4. Работа по выделению главных мыслей статьи и составлению плана

Примерный план

1) Возникновение в науке о языке самостоятельного раздела «Культура речи».

2) Содержание раздела «Культура речи».

3) Два уровня речевой культуры человека:

а) правильность речи как низший уровень речевой культуры;

б) овладение высшим уровнем речевой культуры.

4) Необходимость постоянно совершенствовать свою речь.

Комментарий учителя

Каждый пункт плана — это, по сути, вопрос, на который содержится ответ в соответствующей части текста. Если мы дадим краткий ответ на каждый вопрос плана, то эти ответы и будут тезисами статьи. При составлении тезисов могут быть использованы готовые формулировки, имеющиеся в тексте. Если же таких формулировок нет, мы составляем краткие ответы на основе содержания текста. Тезисы обычно нумеруются в соответствии с пунктами плана.

5. Запись тезисов в тетради

Возможный вариант тезисов статьи

1) Культура речи как самостоятельный раздел науки о языке оформилась сравнительно недавно, в связи с социальными изменениями, произошедшими в нашей стране.

2) В разделе «Культура речи» рассматриваются вопросы, связанные с качественной оценкой речи и её совершенствованием.

3) В современной лингвистике различают два уровня речевой культуры человека — низший и высший:

а) низший уровень требует овладения правильной речью, соответствующей нормам русского литературного языка;

б) высший уровень речевой культуры требует овладения речью не только правильной, но и хорошей, которая предполагает учёт того, к кому мы обращаемся, с какой целью и при каких обстоятельствах.

4) Мы должны постоянно заботиться о совершенствовании своей речи, поскольку высокий уровень речевой культуры — неотъемлемая черта каждого культурного человека.

V. Домашнее задание

Опираясь на теоретический материал учебника, составить тезисы статьи (по выбору):

1) «Стили речи»;

2) «Язык как развивающееся явление».

👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆

Четвер, 03 лютого 2022

Зарубіжна література

Тема уроку: Джордж Оруелл (Ерік Артур Блер, 1903 – 1950). «1984» . Образ головного героя в динаміці. Поетика антиутопії (фантастика, мова, символи, алегорії та ін.)

Роман «1984» (1949). Історія створення. ХХ ст. стало епохою великих надій і великих трагедій. Перша, а потім Друга світові війни, розквіт сталінської диктатури, поширення фашизму й нацизму в Європі, переслідування інтелігенції, безжальні розправи над мирним населенням окупованих держав, використання технічних досягнень на шкоду людству (удосконалення військової техніки, застосування отруйних речовин у бою, розробка та випробування ядерної зброї) — усе це призвело до глибокої моральної, економічної та політичної кризи у світі.

Дж. Бертон. Ілюстрація до роману Джорджа Орвелла «1984». 1949 р.

Джордж Орвелл усвідомлював, що посилення жорстокості й наступ тоталітаризму неминуче призведуть до загрози винищення людства. У романі «1984» йому вдалося надзвичайно точно відобразити настрій безпомічності, який охопив тогочасне суспільство, загальне відчуження та втрату моральних ідеалів. Задум роману виник у письменника в 1943 р. Використовуючи здобутки інших представників жанру антиутопії (роман «Ми» Є. Зам'ятіна та «Який чудесний світ новий!» О. Гакслі), він почав писати власний твір.

Художній світ у романі «1984». Джордж Орвелл змальовує фантастичний світ, у якому жити тривожно й небезпечно. На планеті Земля існує три супердержави — Океанія, Євразія та Остазія, кожна з яких завжди воює принаймні з однією іншою. Для населення Океанії війна стала звичною справою. З телеекранів звучать повідомлення про рекордні темпи виробництва чавуну, перевиконання дев'ятої трирічки, збільшення норми шоколаду й «мудре керівництво влади», які ведуть суспільство до «нового щасливого життя». Але насправді люди постійно потерпають від злиднів: будинки не ремонтують, дахи протікають, опалювальна система не працює, електричний струм періодично відключають з метою економії, не вистачає навіть предметів першої необхідності — лез для гоління та шнурків для черевиків.

Океанією керує партія, яка поділяється на внутрішню та зовнішню партії. Кількість членів Внутрішньої партії обмежена — вони мають більше повноважень, наділені особливими привілеями й виконують складніші завдання, аніж члени зовнішньої партії. Головний герой роману Вінстон Сміт та його кохана Джулія належать саме до зовнішньої партії, тобто вони є «гвинтиками й коліщатками» системи, що забезпечують її безперебійну роботу. Окрім партії, більшість населення країни становлять проли (скороч. від пролетаріат) — звичайний робочий люд, погано освічений, який переважно виконує чорну роботу й не бере участі в політичному житті. Лідером партії є Старший брат — таємнича постать, яку ніколи ніхто не бачив, але яка є центром влади Океанії й символом тоталітаризму.

Апарат уряду складається з чотирьох міністерств. Міністерство правди відповідає за новини, розваги, освіту та мистецтво; Міністерство миру — за озброєння та воєнні дії, Міністерство любові — за закон і порядок; Міністерство достатку — за економіку. Ці назви міністерств утілюють разючий контраст між реальністю та ідеологією, тому що інформаційний простір в Океанії цілковито спотворений, на кордонах країни триває постійна війна, усюди панує бідність, а законодавство й правосуддя ґрунтуються винятково на залякуванні й тортурах.

Усі мешканці Океанії боялися Поліції думок, тому що вона могла вивідати найпотаємніші думки й почуття людини. Для них закону не існувало, але всіх, хто повстав проти партії, карали ув'язненням у таборах або смертю. У державі, зображеній у романі «1984», знищують не справжніх, а потенційних злочинців, тобто людей, які ще навіть не скоїли злочину, але в майбутньому можуть становити загрозу для режиму. Головний злочин в Океанії — це думкозлочин. Навіть наодинці із собою людина не може бути вільною — з усіх усюд за нею спостерігає обличчя Старшого брата, а в кожному помешканні є телеекран, який не лише транслює телепередачі, а й виконує функцію своєрідної «камери нагляду».

Мінливість минулого. Джордж Орвелл наголошує, що справжній ворог тиранії — це реальність. Навчившись досконало контролювати людську свідомість, партія може наповнювати її будь-яким змістом, навіть абсурдним. Щодня й навіть щохвилини Міністерство правди передруковує всі книжки, газети, доповіді й інші документи, щоб узгодити їхній зміст з лінією партії на певний момент. Існує партійне гасло, яке проголошує: «Хто контролює минуле, той контролює майбутнє: хто контролює сучасне, той контролює минуле» (Переклад В. Шовкуна). Однак у світі, зображеному в романі «1984», не існує насправді ані минулого, ані майбутнього. Епоха Старшого брата — це одне нескінченне теперішнє, у якому партія завжди права.

Людина проти системи. Головний герой роману Вінстон Сміт почувається самотнім і безпорадним у бездушному світі й починає вести щоденник, намагаючись відмежуватися від загального божевілля й упорядкувати свої думки. Герой сумнівається в тому, що всі інші сприймають як норму, прагне зрозуміти мотиви діяльності партії, ставить складні запитання самому собі й до навколишнього світу. Між Вінстоном Смітом і Джулією виникає кохання — почуття, на яке ніхто в Океанії не мав права.

Але думкозлочин неможливо приховати, і герої чудово це усвідомлюють. Рано чи пізно Поліція думок усе одно спіймає та знищить тих, хто наважився мислити й жити (хоча б у думках і почуттях) самостійно. Розмовляючи із Саймом, колегою з Міністерства правди, Вінстон думає, що його колись теж розпорошать: Сайм надто розумний, надто ясно бачить і надто відверто говорить, читає забагато книжок і порушує питання, які варто було б замовчувати. А за подружжям Парсонсів слідкують їхні власні діти, і, урешті-решт, донька містера Парсонса доносить на нього за те, що він говорив уві сні.

Дж. Бертон. Ілюстрація до роману Джорджа Орвелла «1984». 1949 р.

Композиція твору. У першій частині роману вміщено зав'язку всієї подальшої оповіді, у якій описано світ головного героя Вінстона Сміта. Друга частина присвячена його коханню з Джулією й налагодженню контактів з О'Браєном, щоб розпочати підпільну діяльність проти партії. А в третій частині йдеться про «лікування» Вінстона в Міністерстві любові.

На початку твору у Вінстона виникають сумніви щодо світу, у якому він живе. Він занотовує в щоденник запитання, рефлексує й дає на них відповіді. Але потім у Міністерстві любові О'Браєн послідовно порушує всі ті питання, які колись поставив собі Вінстон, і так само переконливо дає на них відповіді, які не лише заперечують усі колишні уявлення Вінстона, а й знищують його особистість. Тобто Вінстон отримує відповіді, які його завжди цікавили, але вони унеможливлюють його подальше існування.

У романі «1984» Джорджу Орвеллові вдалося відобразити почуття безкінечної самотності й безпомічності, що охоплює особистість у світі, де немає свободи думки та слова, немає щирих, людяних стосунків, немає людини як такої. «Якщо ви людина, Вінстоне, то ви остання людина... — каже йому О’Браєн. — Ви вже поза історією. Вас не існує» (Переклад В. Шовкуна).

Однак партія в тоталітарному світі, змальованому Джорджем Орвеллом, ніколи не знищує своїх ворогів, не зробивши їх союзниками, бо якщо людина вмирає зі словами непокори на вустах — це означає поразку системи. У Міністерстві любові злочинців не карають, а «виправляють», «лікують», роблять їх знову «нормальними» і життєздатними членами суспільства. Саме в цьому полягає глибинний сенс назви Міністерство любові — воно витягне з людини будь-яку потрібну інформацію, примусить зрадити рідних і близьких, знищить її «Я» і водночас заставить любити жорстку систему. На останніх сторінках роману Джордж Орвелл показує трагічну картину завершення духовної смерті героя. Він полюбив Старшого брата. Міністерство любові досягло своєї мети. Чи зміг би Вінстон Сміт протистояти системі? І чи було це можливо в ситуації тотального контролю й насильства? Ці питання письменник адресував сучасникам і нащадкам.

ДОЛІ ЛЮДЕЙ І КНИЖОК

Роман, який викликав страх у влади

У романі «1984» Джордж Орвелл розкрив сутність тоталітаризму, основні принципи влади, справжню мету її існування та методи керування суспільством. Він писав про насильницьке єдинодумство, що стало ознакою сталінської доби, про атмосферу страху, пристосуванство, безпринципність, які змушували називати чорне білим, а біле — чорним; про беззаконня, шпигунство, придушення незалежної думки й почуття; про бундючну парадність, за якою ховалися економічний авантюризм і політичні прорахунки; про прагнення перетворити людину на «гвинтик і коліщатко» системи, позбавивши її будь-яких уявлень про свободу. Після першої публікації роман деякий час був під забороною навіть у США — тодішня верхівка вважала «1984» небезпечним для країни. У Радянському Союзі цей роман побачив світ лише 1989 р., одночасно з романом «Архіпелаг ГУЛАГ», у якому О. Солженіцин описав злочини комуністичного режиму проти народу.

Дж. Бертон. Видання роману Джорджа Орвелла «1984». 1949 р.

Яскрава думка

З післямови Е. Фромма до роману Джорджа Орвелла «1984»

«Чи можна настільки змінити людське єство, що людина забуде про своє прагнення до свободи, гідності, чесності, кохання, — тобто чи може людина забути про те, що вона людина? Чи притаманний людському єству динамізм, який реагуватиме на порушення цих базових людських потреб, намагаючись перетворити нелюдяне суспільство на людяне?.. Якщо світ ”1984“ стане головною формою життя на цій планеті, це буде світ божевільних, а отже, нежиттєздатний світ (Орвелл натякає на це дуже тонко, показуючи шалений блиск в очах лідера партії)... Він хоче попередити й пробудити нас. Він усе ще має надію, але, на відміну від авторів ранніх західних утопій, його надія пронизана відчаєм. І справдитися ця надія може тільки тоді, коли ми визнаємо небезпеку, яка нині стосується всього людства та від якої нас застерігає роман ”1984“, — небезпеку суспільства роботів, які втратили останні залишки індивідуальності, любові, критичного мислення, і навіть не усвідомлюють цього через ”дводумство“».

Дж. Бертон. Ілюстрація до роману Джорджа Орвелла «1984». 1949 р.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. 1.Розкрийте духовну еволюцію Вінстона Сміта.

2. Складіть у зошиті план (цитатний) динаміки героя.

3. Визначте роль теми кохання у творі.

☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☺☺

Понеділок, 31 січня 2022

Українська література

Тема уроку: "Історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Історико-фольклорна основа твору. Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання"

Мета: опрацювати зміст роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко; розкрити історичну та фольклорну основи роману; розвивати громадянську самосвідомість учнів; формувати навички та уміння аналізу роману у віршах, розкрити характери, проблематику твору; виховувати почуття відповідальності за свої вчинки, прагнення до розвитку духовних якостей.

Тип уроку:урок засвоєння нових знань

Форма уроку:урок аналізу художнього твору

Перебіг уроку

І Організаційний момент

Привітання. Перевірка готовності учнів до уроку

ІІ.Актуалізація опорних знань

Метод «Незакінчене речення»

1. Ліна Костенко народилася …

2. Письменниця належить до покоління…

3. Ліна Костенко була не публічною особою, але зрештою погодилася дати інтерв’ю і розповіла про своє життя …

4. Перша поетична збірка письменниці …

5. Ліна Василівна навчалася…

6. Була заміжня…

7. Поетесу удостоєно премій

8. На цей момент Ліна Костенко живе і працює …

9. Прозовий твір про життя сучасної України - ..

10. У цьому році поетесі виповнилося…

ІІІ Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV Вивчення нового матеріалу ( робота над темою уроку)

1.Вступне слово вчителя

Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліна Костенко написала у 1979 році ,але його шлях до читачів був нелегким. Рецензенти звинувачували поетесу в тому, що вона насмілилася у творі звеличити історичні постаті, які боролися за українську державність. Вихід роману був під загрозою, та все ж після публікації розійшовся блискавично.

Літературознавець Павло Охріменко про роман писав: «Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом, предметом схвильованих виступів майстрів слова, про неї одразу ж з'явилися відгуки в пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко».

Отже, і ми з вами сьогодні торкнемося до вічності, спробуємо осягнути глибинну суть історичного роману у віршах Л.Костенко “Маруся Чурай”. Спочатку дамо визначення поняттю «роман у віршах»

2. Теорія літератури

Роман у віршах — ліро-епічний жанр, якому властива багатопроблемність, поєднання епічного й ліричного начал; дія у творі цього жанру, як правило, концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв.

3. «Історична основа твору. Історія написання»

Маруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. За переказами, народилася близько 1625 р. в Полтаві в родині козака Гордія Чурая. Через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою потрапив у полон і був страчений. Вважається народним героєм, оспіваний у думі.

Маруся Чурай піднімала бойовий дух січового козацтва своєю творчістю, саме з її піснями вояки вирушали в походи, щоб відстояти українську державність. Вважають, їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт встали козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.

Вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. До неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею Іван Іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці). Але Чураївна любила іншого — Григорія Бобренка…

Поштовхом до написання роману стала одна з пісень Марусі Чурай — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.

Ліна Костенко у своєму романі “Маруся Чурай”, відтворила епоху Хмельниччини, на національному тлі порушила важливі суспільні та філософські проблеми, які є актуальними і на сьогоднішній день.

«Композиція».

Роман має дві сюжетні лінії - особисту та історичну.

Особиста лінія - це Маруся Чурай-Гриць Бобренко

Історична - національно-визвольна боротьба українського народу під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького проти польської шляхти.

Роман складається з 9 розділів.

У І розділі «Якби знайшлась неопалима книга» мова йде про пожежу 1658 року , яка знищила Полтаву, про суд над Марусею Чурай.

У ІІ «Полтавський полк виходить на зорі»-мирні люди збираються і йдуть у похід.

У ІІІ р. «Сповідь» розкрито душевний стан дівчини.

ІV розділ — « Гонець до гетьмана» Іван Іскра летить у Білу Церкву до Хмеля зі звісткою, що полк вирушає і з розповіддю про М.Чурай. У V «Страта» подано настрої натовпу, Марусі, Іскри, що встиг із листом Богдана. У VІ— «Проща» --правдиво змальовано страхітливі руйновища на Україні, введено образ мандрівного дяка-філософа, який розтлумачує Марусі все побачене й почуте.

VІІ—«Дідова балка» - розкрито образ старого запорожця, якого козаки визволили з турецької каторги-галери, де він поневірявся 20 літ. Старий живе усамітнено і спогадами про давню козацьку славу, пам’ятає про Марусю і розпитує про неї Івана Іскру.

VІІІ—«Облога Полтави». У цьому розділі мова йде про сміливість і стійкість полтавчан, які не здаються: «Якщо їм зараз в руки не дамося, то згодом звідси й вдаримо по них.»

ІХ—«Весна і смерть, і світле воскресіння». Змучена і виснажена Маруся Чурай чекає наближення кінця. Іде весна-пора, коли хворі на сухоти відходять за грань. Іван приходив: «А на Святвечір як вона сиділа,то вже од неї тіні не було».

Композиція:

Кульмінація 1 – суд і вирок.

Зав’язка – спогади Марусі про стосунки з Грицем.

Розвиток дії – Маруся йде на прощу.

Кульмінація 2 – облога Полтави.

Розв’язка – зняття облоги, Маруся проводжає полк, що співає її пісні.

«Образи твору»

Головною героїнею роману є Маруся Чурай. Це незвичайна дівчина з Полтави, дуже вродлива, талановита. Її образ виступає в єдності з образом України. Всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях. Маруся чиста серцем, розумна, окрім того, наділена поетичними і музичними талантами. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження.

Матір Марусі була матір’ю по своїй суті, «матір’ю усьому на землі» (дуже добра та чуйна людина). Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова:

«Тут двоє матерів, твоя і Божа».

Гордій Чурай – батько Марусі. Був полум’яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі. Швидкий на розум, чистий серцем, Чурай не терпів кривди, знущання над людьми. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:

«…пішов у смерть — і повернувся в думі,

і вже тепер ніхто його не вб’є»

Гриць Бобренко – хлопець, якого покохала Маруся. Вiн був вродливим парубком i сміливим на війні, проте в особистому житті слабовольним i безхарактерним:

«Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні…»

Гриць перебував пiд впливом своєï матерi Бобренчихи, меркантильної та дрібної за духовними якостями жінки, котра не хотiла нiчого знати про одруження сина з бідною Марусею. Марусина ж любов до Гриця була безоглядною й сильною. Трагедiя дiвчини полягає в тому, що ïï велике почуття поглинули буденні проблеми: Гриць шукав заможну дівчину, а Маруся була бідною.

«Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі».

Іван Іскра – хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв.

«Таке нещастя хоч кого знеможе.

Це ж можна тут рішитися ума.

Любив же він Марусю, не дай Боже!

Тепер сидить, лиця на нім нема»

Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за допомогою до самого гетьмана Хмельницького. Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов’язок – найперше і святе. Прощаючись з Марусею, він говорить:

«І знов земля кипить у боротьбі,

І знову я належу не собі».

4. Цитатний квест за романом

Вона ж свій злочин визнала прилюдно!

Бо, як до Гриця, мертвого, припала,

казала все — як зілля те копала,

як полоскала, як його варила

і як уранці Гриця отруїла.

(Про Марусю Чурай на суді)

Вона ж співала, наче голосила,

на себе кари божої просила.

Співала так, як лиш вона уміла!

А потім враз — неначе заніміла.

(Про Марусю Чурай на суді)

любила, справді, вірно і давно,

тоді його із ревнощів убила,

підсипавши отрутуу вино.

(Горбань про Марусю на суді)

Мовчить, бо стидно. Бачив бог із неба.

Я знаю все, так наче там була.

В ту ніч вона сама його до себе,

розпутниця, обманом затягла.

(Бобренчиха про Марусю на суді)

Ця дівчина... Обличчя, як з ікон.

І ви її збираєтесь карати?!

(Запорожець захищає Марусю на суді)

Моя любов чолом сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі.

(Про силу кохання Марусі)

Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.

А я скажу: не кожна, ой не кожна!

Чужа душа — то тихе море сліз.

Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.

(Чураїха про дочку Марусю на суді)

Важкий закон. І я його не зрушу.
До цього болю що іще додам?

Вона піснями виспівала душу.

Вона пісні ці залишає нам.

(Іван Іскра про Марусю)

Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!

(Іван Іскра про Марусю)

А вечір довгий, хуртовина струже.

Дівчата гомонять про те, про се.

В розмові я, сказати б, то не дуже.

А в пісні можу виспівати все.

(Маруся Чурай )

Не помста це була, не божевілля.
Людина спрóста ближнього не вб’є.
Я не труїла. Те прокляте зілля
він випив сам. Воно було моє.
(Маруся Чурай )

Чотири годи бувши у походах,

ні в чим нагани жодної не мав.

Був на Пиляві, і на Жовтих Водах,

і скрізь, де полк Полтавськийвоював.

(Горбань про Гриця Бобренка)

Під Берестечком бився ти сміливо.

Під Зборовом також і над Пилявою

Своє ім'я ти не покрив не славою.

(Маруся про Гриця Бобренка)

… ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

що щось в душі двоїлося йому.

(Характеристика Гриця Бобренка)

А він такий, що він брехать не буде.
…був чесний, не якийсь бабій.
Він сам казав, що вже її забуде.
У домі в нас він був уже, як свій.
Оце у восень мали ми побратись.

(ХарактеристикаГриця Бобренка)

То — козак.

Таке нещастя хоч кого знеможе.

Це ж можна тут рішитися ума.

Любив же він Марусю, не дай боже!

Тепер сидить, лиця на нім нема.

(ІванаІскра на суді)

А слово скаже — з пам’яті не викинеш.
А більш мовчить, не щедрий на слова.
Таке обличчя, зразу і не звикнеш, —
різке, як меч. Тонке, як тятива.

(Характеристика Івана Іскри)

… не те щоб хорувала,
ні, то вже вдача. Все, було, невлад,
все їй не так, і чоловік, і хата.
Все щось болить, то груди, то живіт.
Така була висока і цибата,
як чапля з Перещепинськихболіт.
(Характеристика Бобренчихи)

Все скаржилась, ходила якось боком.
Кляла Бобренка на усілади.
А ненаситна! — що нагледить оком,
то дзьобом так і вихопить з води.

(Характеристика Бобренчихи)

У нього скроні в срібній папороші.

Буває так, що слава на дурняк,

а в нього слава за великі гроші.

Йому добро сааме іде у двір.

(Характеристика Вишняка)

Такіпухкі у …рученята,

коса білява, куца і товста.

Як реп'яшки, зелені оченята

і пишнозакопилені вуста.

(Опис Галі Вишняківни)

Ще не старий. І славу мав, і силу.

(Про нього потім думу і складуть.

Мине сім літ — і голову цю сиву

Виговському на списі подадуть).

(про Мартина Пушкаря)

Бенкетував, сідав на шию хлопу,

пускав дівчат по світу без коси.

Стріляв козуль, возив пшоно в Європу

і на поташ випалював ліси.

(Опис ЯремиВишневецького)

Був молодий і гарний був на вроду.

І жив, і вмер, як личить козаку.

За те, що він боровся за свободу,

Його спалили в мідному бику!

(Про Северина Наливайка)

VI Домашнє завдання

Вивчити напам'ять уривок з роману

Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

Коли в похід виходила батава,—
її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!

А ви тепер шукаєте їй кару.
Вона ж стоїть німа од самоти.
Людей такого рідкісного дару
хоч трохи, люди, треба берегти!

Важкий закон. І я його не зрушу.
До цього болю що іще додам?
Вона піснями виспівала душу.
Вона пісні ці залишає нам.

Її пісні — як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.

Тим паче зараз, як така розруха.
Тим паче зараз, при такій війні,—
що помагає не вгашати духа,
як не співцями створені пісні?

Про наші битви —на папері голо.
Лише в піснях вогонь отой пашить.
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!»

Скласти паспорт твору

✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋

Понеділок, 14 грудня 2020

Українська література

Тема уроку. "Валер’ян Підмогильний.

Життєвий і творчий шлях Типова доля безкомпромісного митця в тоталітарному суспільстві. Розвиток інтелектуально-психологічної роману. В. Підмогильний - перекладач. Роман «Місто» - тяглість та новизна урбаністичної теми в українській літературі. Тематично-проблемна домінанта – зображення «цілісної» людини у єдності біологічного, духовного, соціального."

Завдання 1.Перегляньте презентацію Валер'ян Підмогильний. Зробіть візитну картку письменника.

Завдання 2. Перегляньте відеофрагмент, в якому йде мова про основну ідею та жіночі образи роману Валер’яна Підмогильного.

Завдання 3. Перегляньте презентацію Жіночі образи і виконайте завдання, розміщене на останньому слайді.

До зустрічі на уроці 17 грудня!!!!!!!!!!

💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓

Вівторок, 08 грудня 2020

Українська література

Тема уроку: Морально-етичні колізії твору. Національне крізь призму загальнолюдського. Мистецький контекст – діяльність Одеської кінофабрики; Одеса – центр формування кіноіндустрії в Україні

Підручник, стор. 61-73, прочитати, усно давати відповіді на пиання, письмово виконати завдання на стор. 70 (запвнити таблицю), стор.72 завдання 1, на стор. 73 домашнє завданя усно, а ви виконайте письмово (фото виконаних завдань в класрум)

👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀👀

Понеділок, 7 грудня 2020

Українська мова

Тема уроку:"Соціально-побутове красномовство, його види (ювілейна промова, привітання, тост тощо). Театральна (сценічна) риторика. Педагогічна риторика."

Підручник українська мова Караман, Горошкіна

Опрацюйте матеріал параграфа 18 та 19 (стр.55, 58) зробітт конспект у словник (запишіть правила0, опрацюйте вправи 117 та 125 - усно, впр.119 - усно і останнє завдання письмово.

Домашнє завдання. Виконати вправи 122, 129 (виконати до 08.12.2020 до 15.00)

Українська література

Тема уроку. "Юрій Яновський. Творча біографія письменника письменника. Ю.Яновський і кіно. Романтичність світовідчуття і новаторство митця. Романтизована стихія національно-визвольного руху (роман «Чотири шаблі»). «Майстер корабля»: роман-містифікація, динамічний, модерний сюжет, умовність фабули, зміщення часопростору. Проблеми творення нової української урбаністичної культури; самоусвідомлення і пошук власного «я» новою українською людиною в новій дійсності."

Завдання: Перегляньте відео і створіть візитну картку письменника.

Завдання: Прослухайте короткий зміст роману "Майстер корабля" і створіть ланцюжок подій роману., зробити повний аналіз роману (жанр, композиція, тема, ідея, проблематика, виписати героїв) Виконати до 09.12.2020 до 15.00)

Прототипи у романі

Більшість героїв твору мають свої прототипи. Ось художник Сев, який поставив невеличку комедію, «блискуче провалився», але працює над ще однією картиною як режисер. Автор пише про нього так: «… з однаковою гордістю стоятиме серед велетенських машин… на палубі океанського корабля, що йде в невідомі країни, він стоятиме з однаковою гордістю й серед неміряного степу, спираючись на палицю. Бо в ньому є одвічне обличчя людини…». Таким був О. Довженко, такою була його вдача.

В особі мудрого, натхненного й усезнаючого Професора помітні риси художника Василя Кричевського, якого запросили на Одеську кіностудію як консультанта для постановок фільмів на історичні теми. У спогадах М. Бажана читаємо: «Старий майстер знав багато. Своїми знаннями він не хизувався, а охоче ділився, ставши незаперечним художнім авторитетом для всіх кінематографістів, особливо ж для двох людей — для Довженка, загалом не схильного підкорятися у мистецтві іншим авторитетам, і для Яновського. Юрій дуже любив і шанував свого Професора, прислухався до його суджень, вчився в нього». До речі, обкладинку до першого видання «Майстра корабля» виконав В. Кричевський. На ній було зображено вітрильник, який ніби летить над морем і нагадує своїми контурами жіноче обличчя східного типу — героїні твору балерини Тайах. Це дивне ім’я Ю. Яновський запозичив з історії стародавнього Єгипту: так звали матір фараона Ехнатона, свекруху знаменитої Нефертіті. Тайах, ніжна, чарівна, граціозна та одухотворена в танці, загадкова й таємнича в буденному житті, схожа на артистку Іту Пензо, яка гастролювала в Одеському оперному театрі в середині 20-х років, зокрема танцювала в балеті С. Василенка «Йосиф Прекрасний». Ю. Яновський та О. Довженко захопилися її майстерністю, про що згадує у спогадах і М. Бажан: «… відчули, що їхні серця б’ються особливо тривожно і гаряче, коли, овіяна східними переливами музики, на сцені вигинається і кружляє жагуча, чарівна, струнка Тайах». Про це ж говорить у своїх мемуарах і Т. Стах, письменниця й перекладачка: «Пізніше Юрій Іванович казав, що він байдужий до балету, але тоді видно було по ньому, як йому все подобається: і музика Глієра, і танці, а Іта Пензо зі своєю чарівною усмішкою і поглядом неуважно-примружених, ледь витягнутих по-японському очей під русим, низько спущеним на чоло волоссям просто-таки полонила його». Привабивши Ю. Яновського своєю «загадковістю», згодом вона стала прообразом красуні Тайах у його романі «Майстер корабля». Білоголова, стрижена, довгонога, «стримана й холодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою», — такою змальовано Тайах на сторінках роману.

Прототипом Директора став матрос Павло Нечеса, бурхливі віхи життя якого лягли в дивовижну передісторію керівника кінофабрики. У творі знаходимо й іронічно-жартівливий автопортрет самого Ю. Яновського, автора й оповідача, за сюжетом — новоприбулого редактора Одеської кінофабрики: «Уявіть собі юнака — невисокого й стрункого, з сірими очима й енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути приємність там, де страшно». У спогадах М. Бажан застерігає читача від бажання ототожнювати життєві реалії з художнім домислом, пишучи зокрема: «Знаю, що зображена в романі любов То-Ма-Кі і Сева до Тайах не протокольно точний запис. Справжні події та почуття підхопив та підніс до баладних романтичних висот порив молодого Юриного серця».

Реальні люди і події, переосмислені згідно з авторським задумом, дали змогу Ю. Яновському створити яскраві образи української творчої інтелігенції, її молодшої генерації. Кожен з них може сказати про себе словами То-Ма-Кі: «… B мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит… Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її».

👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆 👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆

03 грудня 2020 Українська література

Микола Хвильовий «Кіт у чоботях» - імпресіоністична настроєвість твору; емансипація і наслідки революційної трансформації особистості; образ Гапки – Товариша Жучка революції.

"Кіт у чоботях" М.Хвильовий

Аналіз новели «Кіт у чоботях» Миколи Хвильового

Новела «Кіт у чоботях» Миколи Хвильового присвячена жінці в революції.

Тема новели «Кіт у чоботях» — показ жінки в роки революції, та згубний вплив хибних ідей людини, які перетворюють її на бездумного виконавця, чиновника.

Ідея новели — засудження суспільної системи, що, прикриваючись хорошими гаслами, перетворювала вірних їй. людей у фанатичні механізми, якими можна маніпулювати.

Гапка, тобто товариш Жучок, — це тип, що його зустрічав автор-оповідач на воєнних дорогах.

Жінка невисока на зріст, взута у завеликі чоботи; за жвавий характер і, очевидно, темні очі прозвана Жучком.

Спробуємо проаналізувати мову цієї новели і простежити, чи характерні для неї параметри імпресіоністичного письма.

Насамперед упадає у вічі настроєвість твору, що характерно для імпресіонізму. Захоплено-піднесене ставлення оповідача до Гапки-Жучка виражається як безпосередньо словами, так і самим синтаксисом — це в основному короткі, часто однослівні речення.

Так можуть говорити вкрай захоплені люди: треба, щоб звучав гімн «моралям революції», але Жучкові буде не гімн, а пісня.

Портрет Гапки, тобто зовнішність, письменник характеризує одним словом «жучок». Ми не знаємо, русява вона чи чорнява, якого кольору її очі. Відомо, що «ніс — головка від цвяшка» і що зріст — «кіт у чоботях».

Ім’я героїні — Гапка — асоціюється із гаптуванням золотом або сріблом, із червінькою революцією, із п’ятикутною зорею на капелюшку, очі — із серпневим сонячним променем.

Гапка — «мураль» революції, що тягне сонячну вагу в сонячний вік. Поєднання червінькового кольору із кольором хакі — це і є головна героїня.

Зустрічаємо Кота в чоботах і біля вогню, посеред зими й темної ночі. Золото, вогонь — це асоціації тепла, радості, досконалості. З перших рядків твору товариш Жучок — стримана, мужня, безстрашна.

У битвах і в перервах між ними, коли «упоравшись біля походної кухні, виходила з вагона невідомо куди», а потім поверталася пізно «завжди в зажурі», вона була бійцем революції. Згодом вона стала іншою, хоч і намагалася бути корисною людям, потрібною суспільству. Тому «вона бігала, метушилася, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання», щоб говорити «про право куховарки» й таке інше. Але ж це зовсім не відповідає тій високій меті, тим ідеалам, за які вона і її товариші гинули в боях.

А звідси — іронія і навіть сарказм.

Товариш Жучок — секретар парт’ячейки — розмовляє часто російською мовою (новела практично написана наполовину російською), що доносить до читача дух того часу, іншими словами — стиль життя, коли на жіночих зібраннях говорили про аборт, кохання, право куховарки. Мовна стихія «Кота в чоботях» сповнена піднесення, радості, легкої іронії, щирого захоплення та симпатії.

«Кіт у чоботях» — безпосередня, власне чоловіча емоція, викликана незвичайною Гапкою.

Домашнє завдання: 1. Зробити конспект. (багато не пишіть, тільки головне)

2.Написати твір "Трагізм долі героїв М.Хвильового (за новелами "Я (Рмантика) та "Кіт у чоботях" або "Жінка-революція у творах М.Хвильового" (фото твору прикріпити на курсі в класрумі до понеділка 7 грудня)

Українська мова

Четвер 03 грудня 2020

Тема: Духовне красномовство (гомілетика), його жанри й характерні риси.

Презентація до теми Духовне красномовство

Для допитливих

Д/З 1. Підручник, § 16, вправа 87. (фото прикріпити в класрум на курс)

Філологічна країна

Страницы

Дистанційне навчання 11-Б клас

Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту та позначення назв осіб за професією

Розвиток мовлення (Усно). «Проблема війни та миру в літературі XX ст.».
Проблема війни та миру в літературі XX ст. - Німецькомовна поезія

Урок. Василь Земляк. «Лебедина зграя» як зразок «химерної прози».

ТЛ: «химерний роман».

Матеріали до уроку

2. Теорія літератури

Ознаки химерної прози:

·використання міфів;

·міф не має хронотопу;

·присутність химерних образів;

·межу між світом реальним та ірреальним стерто.

3. Короткі відомості про письменника

4. Аналіз роману «Лебедина зграя» (1971)

4.1. Сюжет

Основні події відбуваються в українському селі з незвичайною назвою Вавилон, що розташоване над річкою Чебрецем — притокою Південного Бугу.

4.2. Тема: українське село в пореволюційний період (примусова колективізація, яку супроводжували драматичні зміни в сільській громаді, зокрема й у людських долях).

4.3. Ідея: не зважаючи на тяжкі будні, люди прагнуть до високості, краси, чим і нагадують лебедину зграю в дорозі.

4.4.Дійові особи

4.5. Проблематика:

1. Проблема вибору людини.

2. Фанатичне засліплення комуністичними ідеалами.

3. Поєднання трагедiï та нiжностi, зла та любовi, епiчностi та iронiï, високоï фiлософiï та буденноï дрiб'язковостi.

4.6. Символічні образи

У романі є символічна картина, яка допомагає з'ясувати ідейний зміст і проблематику. На майдані виснажені коні, серед них лоша.

Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.

ІV. Підсумок уроку

V. Домашнє завдання: стисло записати в зошити конспект уроку (тема, ідея твору, визначення жанру, дійові особи), читати про роман у підручнику)

31.03.2022

Проблематика роману

Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.

До ЗНО

Развитие речи. Составление тезисов научно-популярной статьи

Завдання 2. Перегляньте відеофрагмент, в якому йде мова про основну ідею та жіночі образи роману Валер’яна Підмогильного.

Завдання 3. Перегляньте презентацію Жіночі образи і виконайте завдання, розміщене на останньому слайді.

Аналіз новели «Кіт у чоботях» Миколи Хвильового

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Страницы

Дистанційне навчання 11-Б клас

Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту та позначення назв осіб за професією

Розвиток мовлення (Усно). «Проблема війни та миру в літературі XX ст.». Проблема війни та миру в літературі XX ст. - Німецькомовна поезія

Урок. Василь Земляк. «Лебедина зграя» як зразок «химерної прози».

ТЛ: «химерний роман».

Матеріали до уроку

2. Теорія літератури

Ознаки химерної прози:

·використання міфів;

·міф не має хронотопу;

·присутність химерних образів;

·межу між світом реальним та ірреальним стерто.

3. Короткі відомості про письменника

4. Аналіз роману «Лебедина зграя» (1971)

4.1. Сюжет

Основні події відбуваються в українському селі з незвичайною назвою Вавилон, що розташоване над річкою Чебрецем — притокою Південного Бугу.

4.2. Тема: українське село в пореволюційний період (примусова колективізація, яку супроводжували драматичні зміни в сільській громаді, зокрема й у людських долях).

4.3. Ідея: не зважаючи на тяжкі будні, люди прагнуть до високості, краси, чим і нагадують лебедину зграю в дорозі.

4.4.Дійові особи

4.5. Проблематика:

1. Проблема вибору людини.

2. Фанатичне засліплення комуністичними ідеалами.

3. Поєднання трагедiï та нiжностi, зла та любовi, епiчностi та iронiï, високоï фiлософiï та буденноï дрiб'язковостi.

4.6. Символічні образи

У романі є символічна картина, яка допомагає з'ясувати ідейний зміст і проблематику. На майдані виснажені коні, серед них лоша.

Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.

ІV. Підсумок уроку

V. Домашнє завдання: стисло записати в зошити конспект уроку (тема, ідея твору, визначення жанру, дійові особи), читати про роман у підручнику)

31.03.2022

Проблематика роману

Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.

До ЗНО

Развитие речи. Составление тезисов научно-популярной статьи

Завдання 2. Перегляньте відеофрагмент, в якому йде мова про основну ідею та жіночі образи роману Валер’яна Підмогильного.

Завдання 3. Перегляньте презентацію Жіночі образи і виконайте завдання, розміщене на останньому слайді.

Аналіз новели «Кіт у чоботях» Миколи Хвильового

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Розвиток мовлення (Усно). «Проблема війни та миру в літературі XX ст.».
Проблема війни та миру в літературі XX ст. - Німецькомовна поезія