Казка про війну Краплі з   Вогнем Гарячим

(Всеукраїнський літературний конкурс "Не жартуй з вогнем")

 Це був кінець 16 століття. Але не того століття, яке всі ми звикли чути і бачити. Це був кінець 16 століття повного місяця, у чарівній і неймовірній країні «Чотирьох стихій».

У цій країні були королівства, у кожному з яких правила своя стихія: у королівстві води  правила – Королева Крапля. У королівстві вогню  – Король Вогонь Гарячий. Королівство землі було у володіннях Королеви Квітки-Троянди Пахучої, а королівство вітру очолював король Буревій Незламний і Швидкий.

З давніх-давен, між королівствами Вогню і Води йшли суперечки, які згодом переросли у війну. Тож, я запрошую вас до країни чотирьох стихій, а саме до королівства Води.

Мандруючи, на перший погляд непрохідними лісами, йдучи не звертаючи дорогою з гладкого каменю, можна вийти на велику галявину, на якій росли гарні та пахучі квіти, більшість з яких були лікувальними, і багато алхіміків, лікарів та травників ходили сюди, щоб зібрати великий «врожай ліків».
Гуляючи галявиною можна побачити багато цікавинок: від рідкісних квітів, до гарних і неймовірних тварин. Якщо піднятися на пагорбок, то можна було побачити велику споруду – це виднівся великий і високий замок «Правила безпеки», який своїми вежами, за словами мандрівників, досягав самих хмар, у чистому й  блакитному небі. Стіни замку були збудовані з водяного каменю (це такий камінь, який зробити могли лише майстри країни Води: у його складі більше 85 відсотків займала вода, а лише 15 – це різноманітні мінерали і добавки, що тримали  форму каменю і не давали йому зруйнуватися). Стіни зведені таким чином, що утворювали замкнену місцевість, що нагадувала шестикутник.

 Цього дня у королівстві було сонячно. Королева  вирішила зібрати усіх дітей королівства і розповісти про можливу небезпеку, яка підстерігає їх у житті, а саме у період війни з королівством Вогню. Написавши оголошення, королева віддала його глашатаю. Той, осідлавши свого швидкого і гарного чорно-бурого  коня, помчав до міста, що простягалося на декілька кілометрів. Воно було поділене на квартали. В одному, так названому «Кварталі космосу»,  жили чарівники. Також у місті було багато загадкових істот. Вони  займалися кожен своєю справою: одні заробляли фокусами, інші зналися на медицині: були лікарями чи травниками, до яких сходились звідусіль за допомогою в лікуванні. Ще були персони, які давали різні поради, чим і заробляли собі на життя. Але найпрестижнішою працею було ковальство та будівництво. Ковалі та будівники  - великі майстри. Лише вони знали таємниці Водяного королівства, які передавалися з покоління в покоління.

Глашатай, подолавши довгенький шлях,  прибув на міську площу,  піднявся на сцену, яка була встановлена дуже давно, для оголошення якихось новин, чи для перегляду вистав та циркових номерів. Прилаштувавши листа на дошці оголошень, глашатай знов сів на свого коня і лише стукіт  копит був чутний через півхвилини.

Жителі Водяного міста були гучним і веселим народом, отже, новини  серед городян розходилися з неймовірною швидкістю. Тому, повідомлення про «Урок безпеки» розлетілося наче блискавка. Багато дітей збіглося на майдан. Усім  кортіло побувати у замку, побачити його просторі кімнати, зустріти, насамперед, саму королеву. Між деякими зав’язувались суперечки на тему: «Про що ж буде розповідати королева?».  Галас дітей розносився  містом все більше і більше.

І ось цей галас почув один маленький хлопчик, який сидів біля вікна і читав книгу з малюнками краплі води і полум’ям вогню, що тримаються за руки. Цього хлопчика звали – Крапелик. Як і у всьому королівстві Води, ім’я Крапелик походило від слова «Крапля», що символізувало повагу до королеви. Життя хлопчика було доволі сумне, адже батьки не відпускали його гуляти на вулицю. Сім’я малого Крапелика була доволі велика, але кожний сидів у своїх будинках, виходячи лише на свята чи важливі заходи, адже всі боялися, що у королівстві може статися щось непоправне. Заборону на прогулянки Крапелику поставили відтоді, відколи почалася війна. Зацікавлений лише книгами і своїми фантазіями хлопчик, більше ніколи не бачив того яскравого сонця, яке освітлювало усю країну.

***
       Почувши голоси, Крапелик відразу ж відклав свою улюблену книжку на невисокий столик, що стояв поруч із ліжком.

Припавши майже впритул до вікна, він намагався  розгледіти, що ж відбувається. За декілька хвилин спостережень хлопчик побачив дітей, які кудись поспішали. Зацікавлений Крапелик відразу  зіскочив з ліжка і помчав до невеликих дерев’яних дверей. Помахом руки він відчинив дверцята і вже, сидячи на перилах, спускався ніби з гірки. Діставшись першого поверху, хлопчина відразу побіг на кухню, де була його мати. Жінка  стояла біля кухонної плити і, наспівуючи, щось готувала. Обережно підійшовши до матері, Крапелик посмикав край фартуха. Вона відразу ж обернулась і побачила сина, який  своїм поглядом потребував розмови.
    - Що таке, сину?- почала розмову жінка. не відриваючись від готування.
Трішки потупцювавши на місці, хлопець все ж таки знайшов у собі сили і заговорив:
    - Мамуню, а можна в тебе дещо запитати? – тихесенько промовив хлопчик, відводячи погляд кудись у підлогу.
    - Так, любий, я слухаю тебе, - ніжно відповіла жіночка і перевернула млинець на сковорідці.
Крапелик знову замовк і почав тупцювати на місці. Жінка, побачивши таку реакцію сина, зрозуміла, що він боїться сказати щось дуже важливе і тому, вимкнувши плиту, сіла за стіл і покликала до себе дитину. Він відразу ж підійшов до столу, зручно усівшись на стільці заговорив:
    - Мамо, коли я сидів біля вікна, то побачив, що діти кудись дуже поспішають. Тому.., - хлопчик зробив паузу, а потім боязко продовжив, - можна я теж піду подивитися,  що  там відбувається?
   Мати Крапелика відразу ж змінилася на обличчі. Її скорчена гримаса одночасно відображала гнів та ніби й радість. Радість за те, що син все-таки зацікавлений ще чимось, крім книжок. Заспокоївши свої емоції, жінка посміхнулася і радісно продовжила розмову:
    - Не завжди від тебе почуєш такі пропозиції, Крапелику. Я задоволена. Що ж, якщо ти дійсно так хочеш подивитися на події, які відбуваються у місті, то я відпущу тебе.
     Здивований відповіддю матері, Крапелик випучив свої очі, але потім зіскочивши зі стільця, підбіг до мами і, міцно обійнявши її, почав промовляти слова подяки.
    - Дякую, дякую! Дякую тобі, мамо! – задоволено верещав Крапелик.

Мати лише посміхнулася і повернулася до готування. Хлопчик  весь у радощах побіг до своєї кімнати і, зібравши усі необхідні речі, вибіг з будинку, навіть забувши зачинити двері. Квартал, у якому жив Крапелик, знаходився далеко від головного майдану, тому шлях був довгий. Біжучи неширокими вуличкам і іноді забігаючи у вузенькі провулки, щоб скоротити шлях, Крапелик зустрічав своїх давніх друзів. Вони дуже раділи, коли бачили його, адже розлука тривала майже три роки. І так, компанія дітей добігла до місця зборів.
     - Цікаво, що ж це за оголошення? – поцікавився один із друзів Крапелика, підіймаючись сходами на сцену і показуючи на пергамент, біля якого стовклось декілька чоловік.
    - Навіть і не здогадуюсь, але я знаю одне: мабуть,  це щось цікаве і пізнавальне, адже королева дуже мудра жінка, - відповів хтось із компанії.
Крапелик майже не слухав своїх друзів, адже йому вже кортіло підійти до заповітного пергаменту і прочитати оголошення. «Може королева вирішила зробити банкет? Чи мабуть вона захотіла усіх нагородити за подвиги?» - проносилися думки в голові хлопця, від чого пробігали ледве помітні мурахи по тілу.
     Залишалося три сходинки. Дві. Одна. І нарешті  Крапелик зі своїми друзями піднявся на сцену і поспішив до стовпа,на якому і висів пергамент.
    - Але хто прочитає нам цей текст? – запитала дівчинказ компанії Крапелика. Вона була найменшою.
   - Я вважаю, що читати повинен той, хто не запинається на кожному слові, - почулося з натовпу.
    - Давайте я! – гордовито промовив Крапелик, - я майже увесь час читав книги, тому добре навчився.

Гордість за свої уміння майже поглинула хлопчину повністю, але той стримався і не показував свого задоволення.
     - Справді? Добре, Крапелику, я впевнена, що ти прочитаєш текст як справжнісінький вчитель! – радісно вимовила дівчинка.
   Не зволікаючись, хлопець  почав швидко пробігати очима по тексту, вчитуючись у кожне слово. Через декілька секунд він почав проголошувати написане королевою:

- Дорогі жителі королівства Води.  Я хочу оголосити дуже важливе рішення. Сьогодні о 18:00 кожна бажаюча дитина може відвідати замок. Я проведу невеличкий захід на тему « Поведінка і техніка безпеки при пожежі». Усі ми добре знаємо, що зараз іде війна з королівством Вогню, тому пожежі не виняток. Карети прибудуть за вами о 17:30 і відвезуть вас до замку. Усім доброго часу проведення! З любов’ю, ваша королева Крапля!».  Усі уважно слухали Крапелика і були дуже вражені його вмінням так добре читати.
   - Як цікаво! – промовила дівчина, - я дуже хочу побувати у замку і на свої власні очі побачити королеву Краплю! Я однозначно поїду. А як ви?
   - Я мабуть теж поїду, - сказав хтось із групи.
    - І я не проти відвідати замок, - добавив хтось, - Крапелику, а ти що вирішив? Поїдеш з нами?
     Хлопець дещо притих. Перед ним стояло нелегке рішення. Залишитися у місті, чи поїхати до великого замку королеви. Трішки подумавши Крапелик гордовито відповів:
    - Звісно я поїду! Мені дуже цікаво побачити замок, лицарів, королеву. І ще, ми з вами не бачилися майже три роки, тому я з радістю проведу увесь цей час з вами, мої любі друзі!
   Товариші Крапелика стояли у ступорі від таких ніжних і водночас рішучих слів, а опісля усі радісно посміхнулися один одному і хором сказали: «Добре!»
     Увесь вільний час Крапелик розмовляв з друзями. Жартував, розповідав про неймовірні країни з прочитаних книжок. І ось друзі почули стукіт копит. Незабаром усі побачили карети. Вони були оздоблені чистим золотом. Кучери були одягнені багато і гарно.  Усі діти були дуже вражені такому виду і кожному вже кортіло сісти у дорогі карети і відправитися до замку. «Екіпаж» припаркувався біля фонтану.
                                                          ***

За півгодини на площі зібралося дуже багато дітей і підлітків. Вони почали сідати у карети. Компанія Крапелика не стала відставати від них і теж зайняла свою карету.
   - Як тут гарно! – не могла стримати задоволення дівчинка.
   Через декілька  хвилин карети зрушили з місця, взявши курс до замку.  За усю подорож Крапелик встиг побачити безліч різнотрав’я і загадкових тварин, які проживали у королівстві. Подорож була захоплююча. Раптом усі почули звук сурм, які оголошували про приїзд гостей.  І ось карети зупинилися на головному дворі і всі  просто застигли на місці. Головний двір був настільки прекрасним, що і не описати у жодній книжці. Діти пішли до замку. Слуги королеви жестом запросили дітей всередину будівлі. Дехто не стримував радощів і просто забігав всередину, але більшість йшла спокійно, дотримуючись правил етикету. У вітальні гостей зустріла прислуга та повела дітей на четвертий поверх, де знаходилася кімната прийомів. На стільці, схожому на трон, сиділа сама королева Крапля. Її краса заворожувала кожного.
   - Доброго вечора, любі мої! – ласкаво привіталася королева з усіма і, вказуючи на стільці, запросила сісти. Діти також привітались і зайняли свої місця.
     Дочекавшись повної тиші королева Крапля почала свою промову:
    - Що ж. Як усі ви знаєте, я зібрала Вас, щоб розповісти про ймовірну небезпеку, яка чатує на  Вас кожного дня, та розказати, як же можна від неї врятуватися, - королева мовила елегантно, трішки з акцентом аристократичної мови.

     - Вогонь, дуже загрозлива річ, яка ніколи не пощадить нікого. Абсолютно нікого. Тому усі ви маєте знати правила без…, - королева не договорила, бо побачила підняту руку. Показавши жестом, вона надала слово добровольцю.
   - Королево, але як вогонь може нам зашкодити, якщо усіх оберігає водна стіна?
    - Добре питання, любий. Так. Стіна справді зроблена з води і якщо подумати, то вода має загасити полум’я, але ви повинні знати дещо. Стіна не стримає таких ворогів як – дракони. Ці тварини мають змогу літати, а стіна не росте з кожним днем, - дала відповідь королева. Хлопчина, який поставив запитання, зрозумів, що сказав таку дурницю не подумавши і сів на місце. Королева продовжила:
   - Пожежа - річ, яка приносить неймовірному загрозу кожному. Вона може відбутися за будь-яких обставин. Це може бути  дракон чи найпростіша необачність.

Усі слухали з такими зацікавленими обличчями, що королева не утрималась і продовжила:
     - Кожен повинен знати, що гратися з такими предметами як сірники не треба. Більшість пожеж відбувається саме із необачності дітей і дорослих. Якщо хочете щось приготувати, краще попросіть дорослих, але якщо такої можливості немає - будьте обережні. Це перше правило. Також не треба гратися у таких місцях, де установлені газові плити чи інші електроприбори. Але все ж таки відбувається так, що пожежа почалася. Хто знає, що потрібно робити у таких випадках? – королева зробила зупинку і почала роздивлятися кімнату, але ніхто так і не наважився підняти руку.
    - Добре, тоді я зараз усе Вам розповім, - трішки сумно сказала жінка, мабуть від необізнаності дітей, - по-перше, треба викликати пожежну службу! У людській цивілізації дзвонять на номер  «101». Пожежникам треба точно вказати на місце пожежі, характеристики про предмет, який саме загорівся, а також назвати своє прізвище, ім’я та телефон, на випадок того, якщо пожежники заблукають, - жінка говорила впевнено. Крапелик слухав її дуже уважно, що не можна було сказати про деяких підлітків, які роздивлялися обладунки лицарів.
    - Правило друге. Якщо пожежа невелика, то спробуйте загасити її піском, водою чи щільною тканиною. Але пам’ятайте, що гасити електроприлади водою забороняється!
    - Третє правило. І це головний принцип поведінки в надзвичайній ситуації. Не панікуйте, особливо якщо ви знаходитесь у групі. Адже у паніці не буде складених дій і пожежа візьме своє. Дійте чітко, швидко, спокійно. При змозі попередьте когось про пожежу, - від слів королеви у деяких дітей були такі гримаси, ніби вони вже уявили себе на місці небезпеки.

 Крапля зрозуміла, що деяким дітям страшно, але все ж  таки їх безпека на першому місці. Тому, не гаявши часу,  вона продовжила:
    - Четверте правило. Якщо пожежа вже зайняла великий радіус, то намагайтеся покинути приміщення. Але пам’ятайте! Дихати треба лише через вологу ганчірку, щоб не отруїтися чадним димом. Рухатися треба підлогою лежачи, - королева знову зупинилася, бо її перебило одне питання дівчинки: «А якщо вийти з приміщення неможливо? Що тоді робити?».
     Крапля була дуже задоволена питанням, адже це виражало велику зацікавленість з боку дівчинки.
     - Гарне питання, моя люба. Так, це дуже небезпечна ситуація, тому якщо таке станеться, пам’ятайте, що треба щільно закрити вікна і двері, адже при надходженні повітря, полум’я буде лише сильніше розгоратися. Та якщо на місці де сталася пожежа є балкон, краще вийдіть на нього і також щільно закрийте двері, - відповіла жінка і посміхнулася дівчинці. Та також посміхнулася і подякувавши приготувалася слухати королеву далі.

  - У людській цивілізації є ліфти. Вони перевозять людей з одного поверху на інший. Але не намагайтеся покинути палаючий під'їзд чи будинок на ліфті, він може вимкнутися в будь-який момент і ви застрягнете.

  - Ні в якому разі не ховайтеся від пожежі під ліжко, диван, стіл тощо, адже вогонь та дим знайде вас скрізь.
    - Ну що ж, думаю,  ви всі запам’ятали ці легкі але дуже важливі правила? – королева знову провела поглядом по залу. Усі кивнули головами, подаючи знак згоди.
    - Добре! Ви всі молодці! А тепер, я влаштую банкет для вас усіх! – радісним голосом повідомила королева Крапля. - Готуйте банкетний зал! – скомандувала королева до слуг і за дверми залу почалась метушня. Усі діти зраділи і радісно заверещали.
     Та  раптом з підвіконня впала ваза з квітами. Усі були здивовані, чого це? Адже вона стояла далеко від краю. Але через півхвилини усі зрозуміли причину: почався землетрус!
     - Що це?! – з переляком запитала якась дівчинка. Відповіді так ніхто і не дав. Королева Крапля сама була в шоці, але потім підбігла і визирнула у вікно. На кордонах стіни вона побачила загадкових осіб.
    - Бінокль мені! – скомандувала королева і після його отримання почала роздивлятися їх. Та ось шок жінки став ще сильнішим, бо вона розгледіла військо короля Вогню Гарячого!
    - О ні! Усі лицарі! Швидко до головного входу! Захищайте брами і стіну! – після слів королеви почалася велика метушня. Землетрус ставав ще сильнішим.
    «Чому він все сильніший і сильніший? Чому взагалі почався землетрус? Чому у замку така метушня?!» - більшість дітей викрикувала ці запитання. Королева Крапля знов узяла бінокль і почала роздивлятися діяння. Та ось землетрус набув такої сили, що з  міцної стелі почалося сипатися каміння. Ще трішки і жінка просто застигла на місці. Браму перелітав великий дракон! Він почав підпалювати усе: будинки, загони, магазини, статуї, але найжахливіше те, що стіна, яка повністю була зроблена з води - пала!
     - Усі діти! Швидко, слухайте мене уважно! Зараз відбувається те, що не передбачалося! Усім треба сховатися! Місто палає! – швидко і голосно прокричала королева. Більшість дітей почали панікувати.

-Зараз я вас усіх виведу звідси! – знов прокричала жінка, але її щось зупинило. І це був лицар королівства вогню. Він прошмигнув крізь стражу і заліз у вікно до зали. Королева немов у якомусь трансі впала на підлогу і заснула.
     - Що ж, діти! Тепер жодний дорослий вам не допоможе, адже наші вчені винайшли отруту, після попадання якої до легень жива істота впадає в сон! – гордовито промовив лицар Вогню. Почалася неймовірна паніка.

- А тепер, щасливого вам вечора! – промовив лицар і, підпаливши штори,зник з місця.

Почалася пожежа. Усі діти  кричали і бігли хто куди, але Крапелик не розгубився. Він почав згадувати слова королеви.
«Так, перше і головне. Не панікувати,» - подумав про себе хлопчик і вже через декілька секунд прокричав якомога голосніше:
     - Усі, усі! Ви пам’ятаєте, що говорила королева? Паніка - це друг пожежі! А тепер усі швидко взяли себе в руки і заспокоїлися! – Крапелик майже зірвав голос, але усі немов зачаровані перестали кричати і бігти хтозна куди.
    - Добре, - вже поставив свій голос на місце хлопчина і продовжив, - разом, ми сила, тому зможемо подолати пожежу, головне триматися в купі. Я думаю, що кожний з вас запам’ятав хоч декілька слів королеви з приводу техніки безпеки при пожежі. Тож застосуймо їх! – після такого наказового тону, усі лиш підтримали Крапелика.
      - Так! Треба викликати пожежників! Шукайте магічний водно-захисний телефон! – викрикнув хлопчина з гурту і вже через пару хвилин телефон було знайдено, - я зараз викличу пожежників, а ви виконуйте захисні заходи! – промовив він і почав набирати номер служби пожежників.
     -А зараз треба спробувати загасити полум’я ! Воно не дуже велике! – скомандував Крапеликі заходився шукати вогнегасник. Та нажаль його у залі не опинилося.
     - Крапелику! Дракон підвалив замок! Зараз найвищий поверх палає, та вогонь рухається дуже швидко! – прокричав хтось, намагаючись тримати себе в руках.
    - О ні, це дуже погано. Усі швидко на перший поверх до виходу! – знову скомандував Крапелик і всі почали виходити із зали. Дорослі хлопці  понесли королеву, щоб її теж врятувати. Діти обережно рухалися  довгими коридорами, намагаючись не потрапити у пастку.
     - Вогонь нас наздоганяє! – крикнув хтось позаду, даючи знак про небезпеку. Крапелик прийняв ці слова дуже суворо і попрямував до найближчої кімнати. За ним пішли і всі останні. На щастя, це виявилась кухня. Тут було дуже багато різних кухонних приладів, ганчірок та найголовніше – потік води. Дим від вогню вже зайняв майже всі поверхи і дістався кухні.
     - Швидко усі візьміть ганчірки і намочіть їх, закрийте собі рот на ніс, - промовив хлопчисько і також почав виконувати свої вказівки.

- Нам треба рухатися далі, адже залишатися на кухні дуже небезпечно! – сказав хлопець. Усі підтримали його. - Треба рухатися по підлозі, як казала королева, - після цих слів Крапелик ліг на підлогу, а за ним і усі останні.
     - А куди ми будемо рухатися? – запитав хтось.
    - Ми вже близько біля головного виходу. Тому будемо тримати шлях туди, - відповів хоробрий хлопець і почав повзти. Усі також стали рухатися у напрямку головного виходу. Шлях був дуже небезпечним, адже з одного боку піджимав вогонь, а з іншого замок від землетрусу почав руйнуватися. Дітям довелося оминати тріщини у підлозі, обвалене каміння та багато інших перешкод.
     - Ще трішки! Я вже бачу двері! – крикнув Крапелик. Всі дуже зраділи, але радощі тривали недовго. Раптом  усі почули тріскотіння і побачили, що стеля почала обсипатися!
    - Всі назад! – прокричав Крапелик і підвівшись з підлоги та притиснувши ганчірку міцніше до лиця почав тікати назад. Так зробили і його друзі. Каміння осипалося і залишало за собою стіну  пилу. Через хвилину ця «завіса» розсіялася.
    - О ні! Вихід засипало! Що ж тепер робити?  - запитала  дівчинка з переляканим обличчям.
     - Так, це дуже погано. Але не падайте духом! Ми подолаємо усі перешкоди! – знов підняв гуртовий дух Крапелик. - Тут неподалік є ще один вихід, на задній двір. Усі швидко туди! – скомандував хлопчик і всі почали швидко туди бігти, не забуваючи прикривати лице вологою ганчіркою. Через деякий час уся група була біля задніх дверей. Старші дочекалися, поки малеча покинула приміщення і потім міцно зачинили двері, щоб повітря не потрапляло до замку.

Невдовзі королева Крапля прийшла до тями і подякувала Крапелику і всім іншим за порятунок.
                                               ***

Через деякий час до замку приїхали пожежники, які і загасили все полум’я. Військо Вогню було переможене могутніми лицарями королівства Води. Дракона назавжди вигнали із країни. А ще через півмісяця замок знов було відбудовано. Ось так Крапелик, знаючи правила безпеки при пожежі врятував своє та інші життя, а завдяки   пожежникам замок не згорів дощенту. 

Автор Долгая Карина

Сірники – не іграшки

(Всеукраїнський літературний конкурс "Не жартуй з вогнем")

Вам малеча та батьки

Розкажу про сірники.

З ними бавитись не треба.

Небезпечні є вони.

Якось в літнюю пору

Я ходила по двору.

Бачу купка малюків

Назбирала сірників.

Раптом полум’я здійнялось

І малеча схвилювалась.

Руді й страшні язики

Стрімко знялись на дибки.

Гарне полум’я,  яскраве

Та чомусь страшненько їм.

Галас враз вони здійняли

Та побігли по хатках.

Що тут сталось?!!!

Позбігались всі сусіди навкруги.

Відра, віники, лопати –

Все пішло в чагарники.

Лиш пожежники примчали,

Полум’я одразу ж  впало,

Стало млявим і малим,

Мов злякалося зовсім.

А сміливі люди в касках

Поливають навкруги,

Полум’я  не залишають,

Бо обізнані вони.

Так рятують вдень і вночі

І дівчаток , і хлоп’ят,

І міста, і села наші –

Низький їм усім уклін!

 Автор Шелаєва Дар'я 

Робота пожежних

З усяких дрібниць ми будуємо світ:

Нехай то будинок, гараж чи шпаківня.

Чимало  існує на світі робіт,

Котрі прожили не одне покоління.

Пожежа з’являється з легкої іскри,

Шалений вогонь все, що може з’їдає.

Пожежні очолюють списки завжди,

Ніхто з них на помилку права не має.

Хвальків недалеких в загін не приймають

І досить суворим є те товариство

Від них неможливого завжди чекають

Неначе вони з особливого тіста.

Проте, це звичайні такі собі люди

І в натовпі зовсім вони непомітні

Та погляд такий, що стискає у грудях,

Наповнений диким вогнем своєрідним.

Хоч кожного вдома родина чекає

І знає, що правда на нашому боці.

Та майже щодня їх сирена скликає

На подвиг звичайний ідуть вогнеборці

Яка ж тут мораль ви спитаєте може?

На це відповім я словами такими:

Вогонь запалити усякий ізможе.

А ось загасити лиш мужні повинні.

Автор Кирилець Ярослав