Дистанційне навчання 10-Б клас

Понеділок. 18 квітня 2022

Українська мова 

Відмінювання займенників

 

👉 Запам'ятай! 

1. Визначальною прикметою відмінювання особових займенників є те, що вони в непрямих відмінках мають іншу основу, ніж у Н.в. однини. Після прийменників у непрямих відмінках особових займенників з’являється [н]: до нього, при ньому, у неї. Не додається [н] до займенників його, її, їх, якщо вони мають присвійне, а не особове значення (його думка, її книга, їхні мрії).
2. Займенник ви на позначення пошанної множини пишеться з великої літери:
Ви стурбовані? Не варто, бо Ви добре підготували учнів до семестрової контрольної.

 

Перехід різних частин мови в займенники називають прономіналізацією. (Прономіналізація — від лат. займенник.)

Повністю переходить у займенники лише незначна кількість слів.

Числівники один, другий. Їх прономіналізація найчастіше спостерігається в усталених зворотах: один одному, один другому та ін. Наприклад: Рік працювали на одному підприємстві і не зустрічали один одного.

Прономіналізація числівника один виявляється в пестливо-зменшувальних формах: ...одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині (Т. Шевченко). Тут одно-одні-сіньке означає саме-самісіньке; у поєднанні із заперечною підсилюючою часткою ні, що виступає в значенні заперечних займенників ніхто, жоден, ніякий: ні один (ніхто) не відставав у поході.

З прикметників і дієприкметників у значенні займенників найчастіше виступають такі слова: окремий, відомий, цілий, повний, різний, даний, останній, різноманітний, перший-ліпший та ін. Наприклад: У вихідний ми цілий день спілкувалися з природою; Через відсутність бензину ми цілий місяць не могли вивезти свою продукцію (газ.). Тут слово цілий в обох реченнях вжите в значенні весь.

Втратили своє лексичне значення і перейшли в розряд займенників деякі іменники: факт, річ, справа, діло, чоловік, людина та ін. Наприклад: Давайте нам побільше тканини; колір —діло другорядне.

У функції особових займенників першої й другої особи однини та множини вживаються словосполучення наш брат, ваш брат, ваша сестра. Наприклад: Знаємо ми вашого брата.

Поставте займенники в родовому та орудному відмінках без прийменника і з прийменниками до, з. Поясніть, у яких випадках уживається приставний н.
Він (вона, воно, вони), цей, що-небудь, хтось, хто, казна- що, який-небудь, свій, той, деякий, абихто, дещо, котрийсь, їхній, такий, кожний, скільки, ніякий, хтозна-хто, дехто.
• Поєднайте всі особові займенники з прийменниками назустріч, подібно до, згідно з і запишіть.

Код доступу 4989772

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Четвер, 14 квітня 2022

Українська література

Символізм в українській літературі (угрупування «молода муза», творчість м. Вороного, г. Чупринки). Символістські драматичні етюди о. Олеся («при світлі ватри», «тихого вечора», «осінь»)

Місце символізму в історії української літератури не можна ще й на сьогодні вважати достатньо визначеним, а сам символізм — вивченим і об'єктивно оціненим. Внаслідок історичних, суспільно-політичних, художніх причин український символізм не зміг розвинутись до своєї кульмінації і, лише набравши сил для розквіту, був зруйнований тенденцією до уніфікації, а пізніше — зведення всього до поетики так званого соціалістичного реалізму. Однак відкритий новий спосіб організації художньої реальності, а також нові засоби виразності і в українській літературі спричинили появу поетичних шедеврів, вершинних досягнень, що належать до світового письменства. Умовно цю художню течію у нас поділяють на пресимволізм — це творчість тих, хто був передтечею українського символізму (М. Вороний, 0. Олесь, Г. Чупринка, М. Філянський та ін.), та власне символізм, поезія тих, у кого цей естетичний феномен набув довершеного втілення (В. Кобилянський, П. Тичина, Д. Загул, Я. Савченко). Як відомо, символізм виник і розквітнув у Франції. Засадничі естетичні ідеї символізму сформувалися в поезії Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме (сугестія, багатогранний, невичерпний за своєю природою символ, таємничість, містицизм, езотеризм мови, синестезія різних відчуттів, відповідності, «алхімія слова», музичність, основана на сугестії, і та ін.). Філософсько-естетичними концептами символізму стали вчення Артура Шопенгауера (про подвійність світу і духовне обґрунтування реальностей), Анрі Берґсона, Бенедетто Кроче (теорія інтуїтивізму). А за великим рахунком у символізмі реалізується ідея Платона про існування невидимого світу за кожним проявом видимого. Символізм певний час ішов шляхом дещо повільного формування, хоча символістичний досвід у свою творчість вводили ще В. Стефаник («Дорога», «Моє слово»), М. Коцюбинський (цикл «З глибини»), А. Кримський (зб. «Пальмове гілля»), І. Франко (зб. «Зів'яле листя»). Небайдужими до символізму були О. Кобилянська, М. Черемшина, Н. Кобринська, Леся Українка.

Спочатку було поєднання народницької традиції з естетизмом, замилування красою, прагнення над усе музичності, декадентські мотиви туги, самотності, але простежувалась відсутність глибокої філософічності, космізму. Пізніше український символізм, спираючись на вже існуючі досягнення і власне коріння, стане явищем непересічним. Музичність, в основі якої невідомий французам панритм (ритм на рівні не тільки форми, а й змісту), сугестивність, символи з фольклорними елементами, національно забарвлений містицизм і, нарешті, космізм як прилучення до невідомих енергій Всесвіту. Осередком власне символістської поезії стала «Біла студія» (1918). «Молода Муза» (1904-1906) та «Українська хата» (1909-1914) були основними виданнями, де друкувалися пресимволісти. Поезія їхня забарвлена декадетськими мотивами невдоволення навколишнім світом, самотності, смерті. Вона пройнята справжніми почуттями і не позбавлена чарівності, але часто це є наслідування, переспіви французьких чи російських авторів або гра в естетизм. Складність буття тут ще не усвідомлюється, є лише передчуття Великої Таємниці. Невичерпний образ-символ частково підмінюється алегорією або запозичується. Однак уже в ранньому символізмі спостерігається суто національне забарвлення цього напряму: його зв'язок із новоромантизмом та імпресіонізмом; небайдужість до ідеї національного визволення; насиченість фольклорними елементами. Такою є творчість М. Вороного, О. Олеся, Г. Чупринки. Пресимволісти прагнули подолати натуралізм, побутовизм, провінціалізм, вийти на загальнолюдську проблематику, на вічні мотиви. Та цього важко було досягти без оновлення поетичної мови.

Яскравими пресимволістами були українські поети, що належали до літературного угруповання «Молода муза» (1906-1909, Галичина). Найпослідовнішими серед «музаків» (так вони себе називали) були О. Луцький, В. Пачовський, П. Карманський, М. Яцків, Б. Лепкий, С. Чарнецький. У своєму маніфесті («Наше слово» , 1906) молодомузівці визначили мету: «У відрадних днях широкого суспільного та політичного життя приходимо до вас — і вказуємо в хвилях борби призабуту, може, а предсі все так тужно вижидану стежину: Добра і Краси... Від злиднів і турботних дисонансів най веде нас на сонячні левади, запашні ниви — в світ ясних, злотих зір».

Серед «молодомузівців» було чимало таких, що навчалися в університетах Західної Європи. Вони вільно володіли мовами і тому в оригіналі могли знайомитися з творами західноєвропейських символістів. Великий вплив на український пресимволізм мали мистецькі зв'язки з Прагою, Варшавою, Віднем і Краковом (у Кракові перебували обидва засновники «Молодої Музи» — Б. Лепкий та О. Луцький). Не обійшлося тут без впливу «Молодої Польщі» (Станіслав Пшибишевський, Зенон Пшесмицький-Міріам, Ян Каспрович, Казімеж Пшерва-Тетмайєр та ін.), журналу молодих чеських модерністів «Модерні рев'ю». Однак проблему оновлення поетичної мови пресимволісти не розв'язали.

Та молодим українським модерністам (пресимволістам) лише частково і далеко не всім вдалося вийти із кола соціальних та національних проблем на загальнолюдську проблематику, досягнути космізму, піднятися до вічних мотивів. Навіть під час розквіту пресимволізму поети не забували про свій обов'язок перед народом, громадська тематика була їм не чужою, що цілком зрозуміло. Нерідко все вичерпувалось грою в естетизм, наслідуванням, декадентськими умонастроями. Алегорія панувала там, де мав вражати своєю незглибимістю образ-символ.

І все ж пресимволісти чимало досягли у розробці формальних чинників української поезії, у творенні досконалої музичності. Прагнучи поєднати національну традицію з новою манерою поетичного письма, молоді автори по-іншому подивилися на вітчизняний фольклор. У фольклорних символах вони відчули таємну космічну силу, містицизм. Складність формування українського модернізму, і власне символізму зокрема, полягає у відсутності філософсько-естетичного осмислення цього явища у вітчизняній культурі. Скажімо, французи мали за приклад погляди А. Бергсона, італійці — Б. Кроче, росіяни — В. Соловйова, Д. Мережковського, щоправда, всі вони спиралися на ідеї Платона та Артура Шопенгауера. Українським же митцям випало спиратися на загальні світові ідеї, можливо, іноді без глибокого їх розуміння і проникнення. І хоча питання ще вимагає вивчення, дозволимо собі припустити, що нове філософське підґрунтя виростало разом із формуванням нової художності. Яскравим прикладом цього є символістська творчість П. Тичини, Д.

Одна з цікавих особливостей українського символізму полягає в тому, що він не тільки заангажований національною ідеєю, але й у деяких випадках має революційне забарвлення (європейський символізм — здебільшого далекий від суспільних і політичних проблем). Так званий червоний символізм бачимо в поезії Василя Чумака, Василя Еллана-Блакитного, прозі Гната Михайличенка. Засвоївши елементи поетичної культури символізму, поєднавши їх з окремими елементами акмеїзму, експресіонізму, епресіонізму та вітчизняними літературними традиціями, вони творили як власне символістські за тематикою та стилістикою художні тексти, так і соціально-революційні за тематикою, хоч символістські за стилістикою. Індивідуалізм як основна ознака символізму (і модернізму загалом) був підмінений тут «гармонійним поєднанням індивідууму і колективу»3. Усі три автори займалися активною революційною діяльністю, свято вірили в ідеали революції. Г. Михайличенко і В. Еллан-Блакитний були засновниками української комуністичної партії (боротьбистів). В. Чумак працював разом з боротьбистами. Друкувалися в журналі «Мистецтво».

Серед символістських ознак він називає:

• слова з хитким значенням;

• символістичні основи поетового світосприйняття, який вбачає призначення поезії в «тому, щоб збуджувати в душі читача ірраціональні і настроєві луни... далекої й недосяжної суті речей і явищ»;

• ірраціональні образи;

• панування суб'єктивного в поезії, вона живе збудженням знаків невидимого й душевного в видимому й зовнішньому»;

• «кількаплановість більшості поезій Драй-Хмари», одночасне існування, переплетення, набігання різних смислових планів;

• «настроєві акварелі»;

• у поетовому світі зникають грані снів і дійсності;

• за наявним поет відчуває щось дальше й вище, але незбагненне, непідвладне розуму, мінливе в своїй безконечній багатозначності;

• синкретичні образи — звук через колір, внутрішнє через зовнішнє

• непослідовний і в зовнішньому оформленні своїх поезій («Правда, більшість його поезій закута в чіткі силабо-тонічні розміри і в правильні, переважно чотирирядкові строфи»), але поет робить спроби писати такими типовими для російського символізму «дольниками» і навіть верлібром.

М. ВОРОНИЙ. Видатний письменник — новатор Микола Вороний у своїх поглядах неоднозначний. Талановитий, неординарний майстер слова, він в українську літературу приніс поетичні шедеври. Микола Вороний був і критиком, і перекладачем, і мистецтвознавцем. Саме він є одним з перших представників літературного напряму — символізму, бо його поезія — це надзвичайна музикальність, нові образи, нові мотиви.

Вороний — справжній поет, бо вважає, що не має права бути осторонь реальної дійсності, не байдужий до страждань свого народу.

Так, у вірші «До моря» автор проводить паралель між морем і поетом, вказує на зв'язок між ними: сила і таємність.

Тому марно звинувачували М. Вороного у декадентстві, були до нього несправедливими, бо як бачимо, він розумів, що поет — слуга народу, захисник його інтересів, творив для народу, подаючи йому надію і віру. У багатьох його поезіях бачимо образ знедоленої Батьківщини, серце щемить від болю, душа розривається адже він мріє бачити свою землю, рідний народ вільним. Вершиною творчості Вороного є поема «Євшан-зілля», в якій письменник уславлює дух непокори і свободи. У кожній людині повинно бути найсвятіше почуття — це любов до рідного краю, до своєї землі. У риторичному запитанні він таврує тих, хто відцурався свого роду, землі — України. Вороний оригінальний і своїми образами і художнім стилем. Його твори хвилюють нас, чарують, бо є шедеврами українського символізму.

О. ОЛЕСЬ. В дальших роках (1911 —1913) він постарався поглибити мотиви і настрої, які його займали, в ряді коротких драматичних поем — «Над Дніпром», «Трагедія серця», «Тихого вечора», «Осінь», «При світі ватри». Характеристичне й тут тісне об'єднаннє поезії природи з поезією серця. Воно виступає особливо яскраво в прекраснім ліричнім лібретто «Над Дніпром», написанім для нездійсненої опери, і в гарнім настройовім образку «Осінь». Оба якнайтіснійше в'яжуться з поемою вітра в «Щороку», лише трохи пересуваючи поетичний нерв від образів природи до настроїв серця.

Прегарні настроєві місця приходять також в інших образках з ледве зарисованою трагедією любові, її роздвоєнням, розщепленням вічно голодного почуття, органічно нездатного бути заспокоєним і зрівноваженим — засудженого на вічне шукання і тугу за красою.

Тонкі, невловимі настільки, що їх здебільшого не можна вирвати з цілості, навіть щоб процитувати, злегка зазначені настройові образки усуваються і розсіваються від дотику аналізу, як ті ніжні цвіти, що не зносять нічого цупкого і облітають навіть під люблячою рукою. Так і се може бути характеристичною прикметою поезії такого почуття, що вона не збирається в кристалізовані програмні афоризми, а розливається ледве приступною аналізові субстанцією в творчості поета.

Четвер, 07 квітня 2022

Українська література 

Урок зв'язного мовлення. Пам'ятник улюбленому персонажеві

Мета: повторити характеристики окремих художніх образів з курсу української літератури 10 класу; розвивати творчі здібності учнів, зв'язне усне мовлення, вміння добирати аргументи, захищати власну позицію, робити висновки та узагальнення, розширяти словниковий запас учнів; виховувати інтерес до національної літератури, бажання наслідувати позитивні риси героїв вивчених творів

Теорія літератури: характеристика літературного героя.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Слово вчителя. У багатьох країнах світу у великих і малих містах можна побачити пам’ятники видатним особистостям. Люди увічнюють пам’ять про своїх героїв та їхні заслуги. Але є група пам’ятників, які присвячені видатним особистостям, яких ніколи не існувало в реальності. їх небагато у світі, але вони дуже популярні. Це — пам’ятники літературним героям.

Як не дивно, але деякі персонажі настільки увійшли в наше життя, що стали більш реальними і відомими, ніж деякі політики, діячі мистецтва чи інші видатні особистості національної історії. Саме цей факт змушує замислитися над роллю літератури в житті людства, над містичним зв’язком реальності і вигадки, притаманним літературі. Інколи персонажі книжок стають національними символами: Русалонька в Данії, Дон Кіхот в Іспанії, Том Сойєр у США. Про них і не тільки ми дізнаємося на уроці, познайомимося з самим поняттям «пам’ятник». дізнаємося історію виникнення та створення пам’ятників, з’ясуємо причини, які змушують людей закарбовувати пам’ять про видатних людей, тварин, речі, професії (перелік можна продовжувати) і літературних героїв. Мета уроку — створити словесний пам’ятник саме літературному герою — персонажу української літератури, з яким ми познайомилися на уроках української літератури в 10 класі. Якому саме персонажу — дізнаємося під час роботи на уроці.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Постановка проблемного запитання

✵ Встановити причину спорудження пам’ятників взагалі і пам’ятників літературним персонажам зокрема.

✵ Встановити критерії відбору літературного героя для увічнення в вигляді пам’ятника.

2. Повідомлення  про пам'ятники

 Що таке пам'ятник. Історія виникнення пам'ятника

«Толковый словарь русского языка». за редакцією Ушакова дає таке визначення: «1. Архитектурное или скульптурное сооружение в память или в честь какого-нибудь лица или события. 2. Сооружение на могиле в память умершего. 3. Остаток материальной культуры прошлого. 4. Произведение древней письменности».

Вікіпедія дає більш вузьке тлумачення: «Пам’ятник — споруда, призначена для увічнення людей, подій, об’єктів, іноді тварин, а також літературних та кінематографічних персонажів. Частіш за все ніякої іншої функції, окрім меморіальної, пам’ятник не несе».

Прообразами пам’ятників у сучасному розумінні цього слова були давні погребальні комплекси (піраміди, наприклад). Останні дослідження науковців дозволяють припустити, що історія виникнення пам’ятників нараховує 4000 років.

Перші повноцінні пам’ятники (тобто споруди, які будувалися на честь когось чи чогось) виникли у Давньому Римі. Саме там з’явилися статуї імператорів на конях, меморіальні арки та колони. В середньовічній Європі існувала традиція встановлювати на пам’ятних місцях хрести.

Слов’яни будували пам’ятники-храми, які об’єднували в собі дві функції — меморіальну і культову. Перші пам’ятники-статуї, зразками для котрих були давньоримські статуї імператорів, з’явилися в Європі в добу Відродження в 14-16 ст. Їх виготовляли в натуральну величину і встановлювали без постаментів просто на вулицях.

Пам'ятники літературним героям

Традиція ставити пам’ятники літературним героям виникла лише в ХХ столітті. Перша споруда такого роду з’явилася 13 серпня 1913 року. Це пам’ятник Русалоньці у Копенгагені (Данія) скульптора Едварда Еріксона. Мешканці цієї країни не тільки полюбили цей пам’ятник, а навіть влаштовують його ювілеї на державному рівні. Мешканці міста і країни вже не уявляють свого життя без Русалоньки і вірять, що поки вона сидить на своєму камені, все в Данському королівстві буде гаразд. Саме через це після кожної спроби вандалів спотворити улюблену героїню, пам’ятник реставрують.

Наступним літературним героєм, якому встановили пам’ятник, став Том Сойєр — герой роману американського письменника Марка Твена. Це сталося в 1926 році в невеличкому місті Ганнібал, у якому письменник провів своє дитинство. Поряд із Томом на Кардіфському пагорбі ще один персонаж роману — Гек Фін.

У світі нараховується приблизно 170 пам’ятників літературним героям. Вони є у 30 країнах світу. На першому місці — Росія, в якій, якщо не рахувати пам’ятників Москви, 70 меморіальних споруд. На другому місці Україна. У нас 27 пам’ятників. На третьому місці — Англія (9). (Лідерство двох слов’янських країн можна пояснити тим, що довгий час вони були країнами з найбільшою кількістю читачів, розвиненою поліграфічною промисловістю і ставленням влади до літератури як до ідеологічної зброї.

Після розпаду Радянського Союзу побудували багато пам’ятників літературним героям. Пояснити цей факт можна так: багато пам’ятників радянським політичний діячам було демонтовано, а нові постаті, гідні увічнення, ще не з’явилися. Саме тоді люди звернулися до літератури: на сторінках книжок знаходили героїв, гідних наслідування, пам’яті. Що ж є в цих персонажах, що змушує читачів виділяти їх серед інших, пам’ятати їх і намагатися наслідувати? Складемо рейтингову таблицю популярності літературних героїв, яким встановлено пам’ятники

 Пам'ятники найпопулярнішим літературним героям у світі. Постановка проблемного запитання

Назвіть причини популярності образів. (Саме після з’ясування цього питання заповнюється 4 колонка таблиці. Це стосується персонажів, з якими діти знайомі. якщо твір не вивчався і немає учнів, які його прочитали, пояснення дає вчитель.)

Літературний персонаж	Кількість встановлених пам’ятників	Країни, де встановлені пам’ятники	Причини популярності образа
Дон Кіхот (М. де Сервантеса «Хитромудрий гідальго Дон Кіхот Ламанчеський».	17	Аргентина, Бельгія (копія іспанського), Болгарія, Німеччина, Грузія, Росія (2), Мексика, Куба (2) Іспанія (6!)	Герой за рисами характеру дуже близький представникам багатьох країн світу: у ньому до старості живе дитина, він має невгамовний характер і інтерес до того, як влаштоване життя. Такі люди готові на безкорисливий вчинок, борються за справедливість навіть на шкоду самому собі
Бравий солдат Швейк (Ярослав Гашек «Пригоди бравого солдата Швейка».	10	Польща (3), Україна (4), Росія і один у Словаччині	Мабуть, причиною популярності героя є те, що він «списаний». з реальної особи — празького ремісника, з яким Гашек познайомився в 1911 році і ще раз зустрівся у полоні в Росії. Вони були обидва у складі чеських добровільних військових частин. Герой — втілення народного гумору та кмітливості, які цінуються в усьому світі
Аліса (Л. Керол «Пригоди Аліси в країні чудес».	5	Англія (2) Америка (2) Австралія (1)	Завдяки казкам набуло популярності ім’я Аліса. Безпосередня дівчинка, яка символізує незнищенну віру людства в диво
Д’ Артаньян	4	де Батц-Кастельмору д’Артаньяну, капітану королівських мушкетерів Нідерланди, Франція (2), Голландія — пам’ятник прототипу героя — Шарлю	Символ відваги, кмітливості, вірності обов’язку, дружби, цілеспрямованості
Шерлок Холмс	3	Росія, Англія, Швейцарія	Символ високого рівня професіоналізму та відданості обраній справі, безкорисливого служіння справедливості, боротьби проти зла
Дон Жуан	2	Іспанія	Символ любові до життя, привабливого залицяльника та улюбленця жінок.
Ніс майора Ковальова	2	Росія, Україна	Любов до творів М. Гоголя

У багатьох країнах пам’ятники встановлюють героям, які стали уособленням національної літератури.

Так, в Англії є пам’ятники Шерлоку Холмсу, Пітеру Пену, Робіну Гуду, Паддінгтону. В Німеччині — барону Мюнхгаузену, бременським музикам. В Італії — Пінокіо. У Франції — Д’ Артаньяну, Маленькому принцу. В Швеції — крихітці Нільсу. У Фінляндії — Мумі-Тролю. В Данії — героям казок Андерсена.

 Пам'ятники літературним героям в Україні

Якщо спробувати створити рейтингову таблицю для України, виявиться, що І місце за популярністю в Росії та Україні посідають скульптури героїв роману Ільфа і Петрова «12 стільців». та «Золоте теля». Дуже цікаві композиції знаходяться у Харкові (Остап Бендер, Елочка-людожерка, Паніковський та панотець Федір) та Бердянську (Остап Бендер, Кіса Вороб’янінов та пустий стілець).

На другому місці — герой оповідань Е. Распе — барон Мюнхгаузен. Причиною популярності героя є те, що він має реального прототипа, який навіть деякий час (на протязі 12 років) жив у Росії. Духом він близький народам і Росії, і України. Пам’ятники барону можна побачити в Москві, Калінінграді, Одесі, Кременчузі. В інших країнах великого вигадника не оцінили. В Німеччині він відомий як барон-брехун. Віруючі німці знали, що брехня — гріх, тому і не могли наслідувати того, хто, як їм здавалося, бреше. У Франції його вважають хвальком та пихатим. І тільки слов’яни прийняли його як людину-бунтаря, в деякій мірі дисидента, авантюриста- кар’єриста у кращому розумінні цього слова. Крім того, це персонаж, якому належать слова про те, що тільки вигадник завжди чесний.

Слід сказати про скульптури, які присвячені незвичному персонажу — … Носу, і мають відношення до однієї людини — М. В. Гоголя. Це Ніс майора Ковальова, пам’ятник якому знаходиться у Санкт-Петербурзі, де відбувалися події повісті Миколи Васильовича «Ніс». а в Україні цей ніс в обрамленні вусів висить на будинку № 34 Андріївського узвозу і належить самому письменникові. Існує легенда, що колись М. В. Гоголь йшов у листопаді вулицями Києва дощовим днем, страждаючи від нежиттю. Зрозуміло, чому його думки крутилися навколо носа. Кажуть, що саме тоді зародився сюжет майбутнього твору. Автор скульптури — художник Олег Дергачов. Пам’ятник у Санкт-Петербурзі «Ніс майора Ковальова». виготовлений з кольорового мармуру і важить приблизно 100 кілограмів.

На жаль, в Україні мало пам’ятників героям української літератури. Ті скульптури, про які піде мова далі, лише відносно можна вважати увічненням героїв національної літератури. Про них слід сказати докладніше.

Це пам’ятник у місті Луганськ, присвячений відомій пам’ятці давньоруської літератури «Слову про Ігорів похід». встановлений у 1994 році біля будинку обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького. Як відомо, цю пам’ятку словесного мистецтва вважають зразком національної літератури і в Росії. На постаменті скульптури вирізьблено: «Авторові "Слова о полку Ігоревім", учасникові походу та битви з половцями у 1185 р». Автор пам’ятника — народний художник України, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка І. Чумак.

Другий пам’ятник знаходиться на початку Андріївського узвозу, біля Андріївської церкви. Він присвячений виконавцям ролей Голохвастова та Проні Прокоповни — акторам М. Кринициній та О. Борисову. цю скульптурну групу можна вважати також і пам’ятником героям п’єси М. Старицького «За двома зайцями».

Саме через малочисленість пам’ятників героям української літератури буде цікаво на уроці створити свій варіант меморіальної споруди, присвячений героям вивчених творів.

3. Відповіді на проблемні запитання

✵ Встановити причину спорудження пам’ятників (увічнення пам’яті про видатних осіб, події, досягнення тощо.)

✵ Встановити причину спорудження пам’ятників і літературним персонажам зокрема Встановити критерії відбору літературного героя для увічнення.

(Герої літературних творів стають ідеалами цілих поколінь, прикладом для наслідування, втіленням рис національного характеру, найбільш поширених типів людської поведінки тощо).

4. Словникова робота

Ідеал (лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ей-дос) — Вища Абсолютна Істина, Бог, вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений пристрій суспільства.

Творчість про ідеал, формування речовини природи на основі ідеалу є специфічно людською формою життєдіяльності, що відрізняє її від діяльності тварин. Як загальна форма діяльності, ідеал виступає у всіх областях суспільного життя: соціальній; політичній; етичній; естетичній та ін.

Категорія ідеалу володіє глибоким соціальним значенням. Впродовж століть прогресивні класи в боротьбі проти віджилих форм суспільних відносин черпали свій ентузіазм у високих ідеалах свободи, рівності, братерства.

Поняття ідеал застосовується однаково і до абстрактних, і до конкретних предметів:

✵ ідеал добра;

✵ ідеал жіночої краси;

✵ ідеал чоловічої краси;

✵ ідеал держави;

✵ ідеал громадянина та ін.

У загальне вживання слово ідеал стало входити з кінця XIX — початку XX століття, головним чином, завдяки Шиллеру (Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії).

5.Заповнення таблиці «Персонажі-ідеали в українській літературі».

Приклад ідеалу	Приклад з художнього твору
ідеал добра
ідеал жіночої краси
ідеал чоловічої краси
ідеал громадянина

6. Складання списку героїв української літератури, гідних спорудження пам'ятника, з наступним обґрунтовуванням власної позиції

Зі списку на рейтинговій основі обирається абсолютний переможець, скульптура чи скульптурний комплекс якому буде розроблятися на уроці. Захист власної позиції відбувається за допомогою прийому «Прес».

✵ Я вважаю, що…

✵ Тому що…

✵ Наприклад…

✵ Отже…

7. Аукціон ідей майбутніх скульптур

V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

✵ Створення на основі повідомлень проект-узагальнення пам’ятника літературному герою.

✵ Приклад опису

✵ Пам’ятник Мавці

✵ Пам’ятник не має постаменту. Мавка сидить біля верби, виступаючи на три чверті з її стовбура. Голова героїні закинута вгору. Очі напівзакриті. На обличчі — ледь помітна посмішка. Волосся зливається з гіллям верби, яке утворює своєрідне шатро над фігурою героїні. Одна рука безсило звисає вдовж тіла, в другій — лісова квітка зі зламаним стеблом. Вдягнена дівчина у простору сукню, верх якої нагадує традиційну вишиванку.

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Підготувати комп’ютерну презентацію на тему «Прощавай, ХІХ століття, хай живе століття ХХI».

Середа, 09 лютого 2022

Українська мова

Конспект з української мови в 10 класі (профільний рівень)

Тема. Стилістичні засоби лексикографії

Мета: ознайомити учнів з відомостями про стилістичні засоби лексикографії; продовжувати навчати учнів правильно й раціонально використовувати різні типи словників, поглиблювати знання про відмінність словникових статей у різних словниках; формувати вміння виконувати дослідницьку роботу на основі різних типів словників; виробляти потребу звертатися до довідкової літератури, виховувати пошану до слова.

Тип уроку: урок формування практичних умінь та навичок.

Обладнання: копії текстів, різні види словників.

Епіграф:                                                    Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля…

М. Рильський.

Хід уроку

І. Організаційний момент 

II. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Ознайомлення з темою та метою уроку. Мотивація навчальної діяльності

1. Робота з епіграфом.

2. Слово вчителя.

Народна мудрість навчає: «Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш». Перш ніж щось говорити, потрібно добре подумати про те, що саме ви хочете донести вашому співрозмовнику і як сказане вами вплине на нього. Мігель де Сервантес зауважив: «Говорити, не думаючи, – все одно, що стріляти, не цілячись». Якщо не знаєте значення слова чи правильну його вимову, то краще перевірте, звернувшись до відповідного  словника. Щоб збагатити своє мовлення, треба читати художню літературу, переказувати уривки, запам’ятовуючи образні вислови. На підтвердження наведу слова Вольтера: «Читаючи гарних авторів, ми звикаємо гарно висловлюватись». Отже, сьогодні на уроці ви познайомитеся з відомостями про стилістичні засоби лексикографії, будете вдосконалювати свої вміння і навички правильно й раціонально використовувати різні типи словників.

IV. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу

1. Опрацювання теоретичного матеріалу

– Прочитайте текст. Зробіть висновок про стилістичну роль словників.

Стилістична грамотність передбачає насамперед правильне й доречне вживання слів – відповідно до їхнього значення й емоційно-стилістичного забарвлення.

Найчастіше бувають такі лексичні помилки:

1. Сплутування слів і виразів російської та української мов: «карандаш» замість олівець, «приймати участь» замість брати участь, «відноситися з повагою» замість ставитися з повагою, «являється бунтарем» замість є бунтарем.

Щоб позбутися таких помилок, треба якийсь час регулярно перевіряти себе за російсько-українським словником.

2. Вживання слів української мови в невластивому значенні: «кохання до Петра» замість любов до Петра, «повість відіграла велике значення» замість повість мала велике значення тощо.

3. Захаращення речень зайвими словами: «українські письменники і поети» – назва письменник охоплює всіх, хто пише художні твори (прозу, поезію, драматургію), тому тут слово поети зайве, досить сказати: українські письменники (або українські прозаїки й поети); «два молоді юнаки» — слово юнаки означає молоді люди, тому означення молоді при ньому не потрібне (За І. Ющуком).

V. Формування практичних умінь і навичок

1.Гра «Я редактор».

Відредагуйте речення, усунувши недоречності. За потреби скористайтеся словниками.

1. На слідуючій неділі відбудеться засідання філологічного гуртка. 2. Учні нашої школи являються членами цього гуртка. 3. У конкурсі приймуть участь учні десятого класу. 4. Я рахую, що ця відповідь правильна. 5. Приведу кілька прикладів. 6. Відношення у родині були дружні. 7. У своїх творах українські письменники і поети висловлювали любов до Батьківщини.

VІ. Систематизація та узагальнення вивченого матеріалу з теми «Лексикографія»

https://learningapps.org/display?v=pq4rxvcw522

VІІ. Підсумки уроку

VІІІ. Домашнє завдання

https://learningapps.org/display?v=pq4rxvcw522 

☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝

Четвер, 10 лютого 2022

Українська література

Розробка уроку в 10 класі з вивчення образу Олени Ляуфер за повістю Ольги Кобилянської «Людина»

Мета: продовжити роботу над проблематикою тексту повісті,  удосконалювати вміння  характеризувати літературні персонажі, проводити паралелі між минулим і сучасністю, дати повніше уявлення про переконання головної героїні – Олени Ляуфлер, про феміністичний рух і погляди на роль жінки у тогочасному суспільстві (ХІХ-ХХ ст.); поповнювати словниковий запас, розвивати мислення і мовлення,   формувати морально-етичні принципи, основні життєві компетенції, свідоме ставлення до життя, виховувати повагу до жінки, почуття гуманізму.

Словник:

Емансипація – –(від лат. терміна “звільнення сина від батьківської влади”), звільнення від залежності, скасування якихось обмежень.  У 19-20 столітті поняття «емансипація жінок» означало боротьбу жінок за рівність із чоловіками у правах.

Фемінізм – зростання ролі та впливу жінок на процеси  суспільного життя.  Феміністичний рух базувався на тому, що в суспільстві несправедливо брали верх чоловіки, а їхні домінування в суспільному та громадському житті пов’язане з патріархальними пережитками. Жінки-феміністки борються за рівну участь з чоловіками у громадському та приватному житті

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань

Хід уроку

І.Повідомлення теми, мети і завдань уроку.

 Вступне слово вчителя 

 Чи замислювався хто над тим, чому серед українських діячів культури так багато жінок? Мабуть, це риси національного характеру - гордість, висока самосвідомість, прагнення до освіти і служіння громаді - привели їх до суспільно-корисної діяльності. А також традиція, яка тягнеться від давніх іще часів - княгині Ольги, Анни Ярославни, Насті Лісовської, Марії Заньковецької, Соломії Крушельницької, Лесі Українки та інших наших славних землячок.  У цьому ряду стоїть і видатна українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів  Перегляд і обговорення мультимедійної презентації

ІІІ. Сприйняття й усвідомлення учнями навчального матеріалу

Вчитель: Головна героїня повісті «Людина» Олена Ляуфер. Вона читає серйозні книги, розмовляє з молодими людьми про «соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке…», відстоює рівноправність між «мужчиною і жінкою». Олена – тип нової жінки. 

                            Олена Ляуфер – тип нової жінки

Олена Ляуфлер – донька лісового радника, – відкриваючи ряд жіночих образів усіх майбутніх «феміністичних» творів О. Кобилянської, вводить нас у нову для тогочасної української літератури проблематику. Поряд з давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо, бо вперше, проступає жінка з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею і правом до щастя, дарованого їй життям.

Уособлюючи собою тип нової жінки, Олена опиняється поза суспільством, стає його аутсайдером, оскільки погляди і думки, які вона сповідує, залишаються не лише незбагненними, несприйнятними, а й просто ворожими для суспільства, зміст життя якого в різних формах його функціонування визначають чоловіки. Для чоловічої свідомості єдино прийнятним способом самореалізації жінки був шлюб, поза рамками якого категорія «жінки» була немислимою. Та й самі жінки підтримували усталений упродовж століть стереотип виключно «берегині» родинного затишку, вважаючи будь-які думки, висловлені про «якусь рівноправність між мужчиною і жінкою» безглуздими та хворобливими:»… дуже лихий і небезпечний демон заволодів душею доньки (Олени)… та й уніс її в країну смішливості й безумства!» – вважає пані Радникова.

 Героїня повстає проти традиційного трактування ролі жінки, проти домінуючої ролі чоловіка, проти насильного обмеження її інтересів. Це – справжній виклик суспільству.

Повстаючи проти нав'язаних суспільством стереотипів, Олена кидає виклик суспільній моралі, заснованій на облуді й брехні. Сповідуючи ідеї взаємного кохання і поваги одне до одного як основу і запоруку щасливої родини, відкидаючи модель подружжя без любові як брудні стосунки, що ображають людську гідність, вона оголює затаєні хвороби сучасності, викриває фальш та лицемірство як основоположні закони функціонування того суспільства. Воно ж, своєю чергою, звичний уже для нього спосіб життя не помічає і вважає його за крамолу; не бажаючи жодних змін, воно натомість прирікає Олену на самотність та відчуження, відгороджуючись німою стіною непорозуміння.

За порушеною в повісті О. Кобилянської проблемою жінки в українській суспільній свідомості кінця XIX – початку XX ст. проступає не менш важлива проблема людини в багатстві смислових відтінків, в художньому осмисленні якої відчутне нашарування конфлікту двох ідеологій: ідеології позитивізму та ідеології нової, модерної доби.

Поширення філософії позитивізму у поєднанні з одночасними відкриттями дарвінізму своїм наслідком дало спрощене розуміння людини як механічного організму, позбавленого власних відчуттів та переживань. Виразником власне такого світогляду є лікар, чиї міркування про людину зводяться до сприйняття її на рівні тварини, що керується інстинктами, проте наділена розумом. Для нього людина – лише «звірина привички», яка легко пристосовується до будь-яких обставин життя. З цієї точки зору він дивиться і на жінку, – в його розумінні досить примітивну істоту, здатну виконувати лише ті функції, які їй визначила природа – бути дружиною і матір'ю. Такою була загальна думка того суспільства, в якому доводилося жити Олені: рідний брат Олени відверто висміював погляди сестри; її потенційний наречений К. за єдино справжнє бажання кожної дівчини вважав прагнення вийти заміж; та навіть Фельс, майбутній чоловік Олени, висловлював думку про зайвість читання книжок для жінки-господині. Виняток становив хіба що коханий Олени Стефан Лієвич, який помер, хоча і в його словах відчувався акцент на відмінності чоловічої – він сам вибирає собі долю – та жіночої – вона підкоряється волі долі – поведінки в житті.

 Олена – жінка, яка обстоює своє право бути людиною, право на саморозвиток і зростання, на особистій вибір. Вона прагне протистояти обивательській моралі, зберегти людську гідність, віру у високе покликання людини.

Протилежний комплекс думок сформувався у свідомості Олени Ляуфлер. Людина, з її точки зору, цінна вже сама по собі, оскільки щедро обдарована природою. Це не просто істота, створена для боротьби за існування і самовідтворення у розмноженні, подібно до тварини. Людина – це насамперед душа, здатна тонко відчувати й відповідно (болісно або радісно) реагувати на найменші прояви неповторного життя. Людина – це розум, завдяки якому можна пізнавати навколишній світ, творчо мислити й аналізувати певні явища і факти. У розумінні Олени людина – сильна індивідуальність, яка завдяки природно вродженим, як і набутим внаслідок щоденної праці над собою рисам характеру не лише не піддається тискові зовнішніх обставин, а й сама визначає власну долю. Разом з тим вишколена в постійному духовно-моральному самовдосконаленні ця людина свідома і свого суспільного призначення на користь загальної справи.

У цьому контексті – людини – по-новому осмислюється й жінка, оскільки окреслений вище ідеал людини мав би однаково реалізуватися як у чоловікові, так і в жінці. Олена Ляуфлер є мовби зародковим станом народження такої жінки – сильної духом, вольової та незалежної. 

Тому до певної міри лише провіщаючи задекларований ідеал майбутніх персонажів, сама Олена його не досягає. Вона заламується, бо не витримує психологічного тиску – тяжких умов життя власної родини, зосібна молодшої сестри Ірини. І в цьому випадку О. Кобилянська торкається ще одного важливого аспекту жіночої долі. Не допускаючи свободи вибору жінки в особистому житті, суспільство позбавляє її відчуття повноцінного щастя у взаємному коханні.

 Світ, якому протистояла героїня, був надто сильним. Під тягарем суспільних та родинних обставин вона змушена скоритись.

Переконання, обставини, доля…

У своєму вимушеному одруженні із Фельсом – черговим, проте не абсолютним носієм обмеженого щодо місця жінки в сучасному суспільстві чоловічого світогляду – Олена з гіркотою лише підтверджує те, проти чого ще недавно боролася усім своїм єством – думку про шлюб як єдино можливий порятунок від злиденного існування жінки того часу. Заради врятування зубожілої родини дівчина змушена була вийти заміж не за покликом серця. Все ж її духовний світ залишився вільним, Олена залишилася людиною. Віриться, що вона знайде в собі сили відродитися хоч для майбутніх дітей.  На це вказує  епіграф до другої частини повісті, взятий з твору Фрідріха Шпільгаґена «Завжди вперед»: «В мені живе любов до свободи і непохитна рішучість  не  дати  нікому  себе  поневолити;   ніколи  не схилити своєї голови,  коли проти цього протестує моя совість...»

«Навіть переможені героїні Кобилянської лишають враження сильніших людей, ніж їхні переможці».  (Д. Павличко)

             Ольга Кобилянська була активною учасницею жіночого руху в Галичині. Тому «Людину» деякі літературні критики вважають  «повістю ідей»,  літературною демонстрацією поглядів письменниці на проблему становища української жінки в сучасному їй суспільстві.

  Авторська позицiя  у повiстi Ольги Кобилянської «Людина»          

Ольга Юлiанiвна Кобилянська увiйшла в лiтературу як видатний митець демократичного напрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила лiтературну скарбницю України творами, в яких вiдбилося життя буковинського селянства та iнтелiгенцiї. Всi вони перейнятi палкою любов'ю до трудящих мас, бажанням бачити рiдний народ вiльним, щасливим, возз'єднаним.

Цi iдеї єднають письменницю з iншими прогресивними письменниками, якими багата iсторiя української лiтератури. Але iснує особливiсть, яка притаманна лише О. Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що найяскравiше втiлює iдею українського лiтературного фемiнiзму на межi столiть. Вона була фемiнiсткою за переконанням, фемiнiстками виступають її героїнi. У повiстi "Людина" надзвичайно виразно вiдбились цi принципи.

 В уста Олени Ляуфер письменниця вклала свою програму жіночої емансипації, свій ідеал жінки.

 Жiночий iдеал Ольги Кобилянської      

     Iдеал О. Кобилянської - жiнка освiчена, iнтелiгентна, з високими духовними запитами i прогресивними поглядами.     Саме таких, вiдважних i прекрасних жiнок, якi борються за свою гiднiсть i незалежнiсть, змальовує письменниця. Здається, Ольга Кобилянська вiдкриває  куточки своєї власної душi, змальовує часточку самої себе.

Письменниця прагнула пробудити своїх «сонних сестер», відкрити їм очі на їхнє дійсно принизливе становище у суспільстві: бути лише додатком до чоловіка і його оздобою. Уся система виховання й освіти дівчат того часу зводилася до оволодіння французькою мовою, танцями, манерами поведінки та основами домашнього господарювання. Вона зовсім не була спрямована на те, щоб жінка могла сама себе забезпечити, а призначалася знову ж таки на розвагу чоловікам, на їхнє обслуговування. Головне для дівчини - вдало вийти заміж, забезпечити собі заможне життя. Почуття при цьому до уваги не бралися - звикне, підкориться, сподіватися їй все одно ні на що. Письменниця підняла свій голос на захист тих бідних інтелігентних дівчат, що з якихось причин не змогли вийти заміж. Треба і їм дати можливість одержати відповідну освіту, роботу, щоб вони забезпечували себе матеріально, почувалися людьми, не принижувалися і не чекали чиєїсь ласки.

Висновки:

     Олена Ляуфлер, головна героїня повiстi «Людина», - особистiсть сильна, горда, цiльна. У неї тонке розумiння мистецтва, iнтереси її рiзнобiчнi. Її не влаштовує буденне жiноче щастя, i вона прагне стати поряд з чоловiками у суспiльному житті, захоплюючись новими iдеями. Щоб врятувати родину вiд важких бiдувань, дiвчина повинна вийти замiж за лiсника. Та вона з гiднiстю ставиться до цього насильства над собою, зберiгаючи внутрiшню волю.  Дiвчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в ньому те добре, що викликало хоча б повагу замiсть любовi.

Ольга Кобилянська своєю повiстю стверджує, що жiнка - неповторна особистiсть, яка має право вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує їй серце. Вона - людина!

          Д/З Написати твір-мініатюру «Яким я уявляю майбутнє Олени » або «Права жінки: вчора, сьогодні, завтра» або "За що і проти чого боролись сучасниці Ольги Кобилянської, за що і проти чого борються жінки в наш час?

👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆

 Середа, 02 лютого 2022

Українська мова

Тема уроку:Фразеологія наукова, публіцистична, офіційно-ділова. Фразеологізми з професійної мови.

Стилістика і культура мовлення

Національно-мовний колорит фразеології. Стилістичні засоби фразеологічних одиниць у творах видатних письменників. Фразеологічні словники і довідники

Фразеологія художнього мовлення, наукова, публіцистична, офіційно-ділова. Фразеологізми з професійної мови.

Стильове використання фразеологізму залежить насамперед від наявності чи відсутності емоційного забарвлення в ньому.

Нейтральні (міжстильові) фразеологічні звороти вживаються в усіх стилях мовлення: вогнище культури, посіяти іскру.

Емоційно забарвлені фразеологізми використовуються в художньому, розмовному та публіцистичному стилях: мокра курка (безвільна людина); важка артилерія (незаперечні аргументи).

За джерелами походження фразеологізми поділяються на розмовно-побутові, народно-поетичні та книжні.

Розмовно-побутові фразеологічні звороти використовують насамперед у розмовному й художньому стилях, рідше — у публіцистичному. Вони мають емоційно-експресивне забарвлення і є засобом підсилення, увиразнення думки: голодній курці просо на думці; утерти носа; без задніх ніг.

Книжні фразеологізми — це сталі словесні формули ділових документів: договірні сторони, доповідна записка; крилаті вислови й афоризми: олімпійський спокій, лебедина пісня, «Очі дружби рідко помиляються» (Вольтер); термінологічні словосполучення: адамове яблуко, північне сяйво, неповне речення, юридична особа.

У публіцистичних і художніх текстах фразеологізми іноді видозмінюються (трансформуються), що служить засобом експресії, створення каламбурів тощо: Як бути — ось у чім питання.

Стійкі словосполучення поділяють на термінологічні і фразеологічні.

Термінологічні словосполучення — це назви та вислови різних понять із певної галузі науки: дієприслівниковий зворот — мовознавчий термін; сила тяжіння — фізичний.

Деякі сталі вислови із часом набувають метафоричного значення: закласти фундамент, підкласти міну, знімати стружку.

Фразеологія наукового тексту покликана виражати логічні зв'язки між частинами висловлювання (як показав аналіз, навести приклади, звідси випливає, на основі отриманих даних, віддавати належне, привертати увагу, наводити аргументи, опиратися на факти) і позначати певні поняття, тобто виступати терміном (ступінь дослідженості, наукова новизна, теоретичне значення, питома вага, нагальна потреба).

Офіційно-ділова фразеологія – це усталені звороти, що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, прикласти руку. Цікава історія таких зворотів. Історія походження такого вислову, як прикласти руку - взяти участь у чомусь піднімає завісу над особливостями організації діловодства в давнину. Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власним підписом. Так робили і в давнину, оскільки у кожної людини був свій своєрідний підпис. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису, прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис. Термінологічна фразеологія в офіційно-діловому стилі не є продуктивною й охоплює в основному сферу державно-ділового урядування. Українська ділова мова послуговується переважно складеними термінами та найменуваннями на позначення органів державної влади, установ, політичних та громадських організацій, посадових осіб тощо. Найбільш повно фразеологічний фонд української офіційної мови представлено в жанрі ділового листа. Службові листи містять офіційно-ділові фразеологізми принести найглибшу подяку, приязні відносини, почувати своїм добрим обов’язком.

На позначення спеціальних понять у сфері певної професії вживаються професіоналізми. Серед слів-професіоналізмів можуть уживатися слова і сполучення слів, за якими суспільною практикою закріплене певне лексичне значення. До таких назв належать складні одиниці термінологічної лексики (соляна кислота, сірчана кислота, вуглекислий газ). Професіоналізми можуть виступати також неофіційними, експресивно забарвленими синонімами до складних термінів або до термінів, що не є усталеними. Наприклад: оперативка – оперативна нарада, заліковка – залікова книжка. Часто професіоналізмами є загальновживані слова, вжиті у специфічному значенні. Наприклад: журнал, дошка, вікно (між уроками) – зі сфери педагогічної діяльності.

☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝☝

Вівторок, 01 лютого 2022

Українська література

Тема уроку "Неоромантизм як заперечення прози «міщанського» життя, втілення мрії про  сильну, мужню особистість, яка утверджує себе в протистоянні із суспільною більшістю. Стильові особливості неоромантизму ( сюжет, мова, методи зображення дійсності)"

Мета: з’ясувати сутність і  зміст стильової  течії  неоромантизму в українській літературі  зламу ХІХ  і ХХ ст.

Тип уроку: урок-лекція

1.      Неоромантизм як одна з провідних  художніх систем українського модернізму к. ХІХ  - поч. ХХ ст.

Динамічні   літературні,  культурні і  політичні процеси на  межі ХІХ і ХХ  століть формували нове, розмаїте і поліфонічне, художнє  мислення  - літературу ХХ ст. Прикметними ознаками його  переломного  характеру століть, з одного боку, усвідомлення літератури як певного національного та історичного типу  культурної творчості, а, отже, усвідомлення її зв’язку  з  традицією, а з другого – заперечення існуючої літературної традиції, а  на ґрунті цього – змагання різних тенденцій літературного й культурного розвитку.

          Основні зміни в  письменстві поч. ХХ ст. пов’язані передусім з появою українського  модернізму, який починає активно розвиватися з кінця ХІХ ст.

          Прикметною ознакою європейського модернізму стали пошуки  універсального стилю й синтетичної образності. В Україні ці пошуки призводять до розгортання своєрідної неоромантичної стильової манери, охоплюючи  елементи різноспрямованої стилістики (символізму, імпресіонізму, натуралізму,  романтизму, неокласицизму), тяжіючи загалом до  романтичного типу свідомості.

          Слід зауважити, що романтичні тенденції завжди були притаманні  українській літературі. На думку Ю.Бойка, українська література була “приречена” на романтизм завдяки специфіці суспільно-історичних  та ментальних умов. Романтична традиція “ніколи не переривалася в українській літературі”, тому  неоромантичні пошуки поч. ХХ ст. мали під собою ґрунт попередніх поколінь. 

          Романтичному типові творчості,  що  ґрунтується на художньому поєднанні минулого й сучасного, часовій трансформації образів і характерів, жанрово найбільш імпонують синкретичні жанри, зокрема драматична  поема. В ній робляться, як  зазначає М.Гуляєв, “широкі узагальнення, з минулого використовуються певні уроки для  сучасного. Звернення до історії, до перекладу має тут цілком  конкретні, сучасні цілі”.

          Неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, - часом попри безнадійну  ситуацію, - зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякдення (герой драматичної поеми Лесі Українки “У пущі” Річард  Айрон). Герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому,  характеризуються внутрішнім  аристократизмом, бажанням  жити  за критеріями  ідеалу, а не буднів. Чітко окреслила сутність  неоромантичного ідеалу О.Кобилянська у повісті “Царівна”. Письменниця наголошувала. що найвищий ідеал  можна знайти лише в самій людині, але для цього слід передусім бути собі ціллю й “обробляти самого себе, з дня на день, з року  до року; різьбити  себе, вирівнювати, щоби все було складне, тонке, миле, щоб  не осталось дисгармонії ані для ока,  ані для серця”.

          Неоромантики зосереджувалися  на дослідженні внутрішнього світу  людини, через  нього старалися прозирнути у світ духовний, трансцендентний (прикметне у цьому зв’язку  зауваження Ольги Кобилянської  про тенденцію нової  літератури: “А тепер звертається все  назад до душі і бажає зблизитися  невидимому,  тонкому  світові”).

          Зачинателем      нових     духовних  та    поетичних    віянь   доби,  була Леся

Українка, свої шукання називала новоромантизмом.

          Поетеса подає  власне  визначення неоромантизму: “Старий романтизм прагнув визволити особу, - але тільки  виняткову, героїчну, з натовпу... Неоромантизм прагне визволити особу в  самому  натовпі, розширити її права, дати  їй можливість знаходити подібних  до себе,  або якщо  вона виняткова й притому активна, дати їй  нагоду підносити до свого рівня, не бути в альтернативі вічної моральної самотності чи моральної самотності чи  моральної казарми”.

          Неоромантизм – стильова хвиля  модернізму, що виникла в українській літературі на  поч. ХХ  ст., пойменована Лесею Українкою “новоромантизм”. Визначальною  рисою неоромантизму, на противагу романтизму з його концептуальним  розривом між ідеалом  та дійсністю, виявилася конструктивна спроба  подолати  протиставлення  цих  конфліктно непереборних опозицій, завдяки  могутній  силі волі зробити сподіване, можливе  дійсним, не опускаючи цього можливого до рівня інертного  животіння.

2.      Філософська основа неоромантизму.

На   початку   ХХ  ст.  українська  інтелектуальна  думка асимілює (за

твердженням С.Павличко) ряд досягнень світової філософської думки.

          В.Пахаренко відзначає, що  неоромантики мистецьки опанували здобутки  нової філософії – концепцію волюнтаризму Шопенгауера-Ніцше, фройдизм із його увагою до  позасвідомого, боротьби  життєствердного і смертоносного полюсів у людській душі. Неоромантики  на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційне-інтуїтивне пізнання.

          А.Берґсон трактує людину, як  творчу істоту, здатність  до творчості якої  визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. У статті “Вступ до метафізики” філософ визначає можливість пізнання світу, але не в раціональний, а в  інтуїтивний спосіб.

          Новим для  культурного й філософського осмислення ХХ ст. став естетичний феноменалізм Ф.Ніцше, який закладав підвалини естетико-індивідуального перелому раннього  українського модернізму.

          Водночас слід наголосити, що філософія Ніцше не була  асимільована українською літературою в повному обсязі. Українським авторам імпонували окремі ідеї філософа.

          Так, Ф.Ніцше  ідеал “надлюдини” трактує  через перспективу  нового ціннісного сприйняття – як синтетичний образ, творчий принцип самого життя. “Вічне  повернення” і “надлюдина” постають  у Ніцше діонісійським синтезом, естетичною проекцією.

          В українській  літературі філософське обґрунтування модерної культури базувалося  на  переборюванні провінційності, народницької утилітарності, забезпечуючи перехід  від етнографічно-побутової  самоіндентифікації до культурної самосвідомості. Певною спільністю національно-культурних цілей модерного і  народницького напрямків  пояснюється  особлива роль  в українській  літературі початку ХХ ст. елементів  романтичної свідомості.

          Прикметною ознакою європейського модернізму стали пошуки універсального стилю й синтетичної образності. В Україні ці пошуки призводять до розгортання своєрідної  неоромантичної стильової манери.

          Неоромантизм на цей період не оформився як цілісний творчий метод. Риси неоромантизму різні дослідники знаходять у вторах  перш за все  Лесі Українки, О.Кобилянської, а також у окремих творах М.Вороного та Михайла Коцюбинського.

3.      Основні риси неоромантизму виявленні в літературі.

Неоромантизм    отримує   своє   втілення   на  початку ХХ ст. Сучасні

дослідники розглядаючи неоромантизм,  виділяючи ряд його ознак: зокрема А.Войтюк, зазначає: “Художній синтез історії і сучасності,  міграція літературних характерів – типів з епохи в епоху на основі  поетичної аналогії взагалі характерні для  романтичного  типу  творчості”.

          Творчість Лесі Українки з позицій неоромантичної свідомості трактується  односно як  новочасна і сучасна (С.Козак). Новочасна, передусім тому,  що намагається оживити національну правду  про суспільно зумовлені людські долі шляхом усвідомлення  тяжких  моральних та національних випробувань людини, заплутаної в суворі обставини історичного процесу. Сучасною є  творчість Лесі Українки, бо вона актуалізує минувшину, даючи можливість вибору  концепції та особистої участі  у “творенні історії”.

          Центральне зерно неоромантики Лесі Українки Ю.Бойко пропонує визначити  так: “Сильна інтелектуально, вольова, чуттєва особистість шукає розв’язок основних  філософських  проблем життя не лише шляхом гострої логічної  аналізи, але й  інтуїтивно, причому розв’язки останнім способом здебільшого і  є завершальними”.

          Одне з центральних місць у неоромантичній творчості Лесі Українки  посідає проблема морально-етичного вибору особистості. На думку відомої дослідниці Марії Зубрицької аспект вибору включає певні  етапи:

-        загострення конфлікту особи і загалу;

-        усвідомлення  особистістю сутності цього  конфлікту;

-        власне вибір, що базується на комплексі морально-етичних та світоглядних  цінностей особистості;

-        послідовне дотримання (або  відмова) від шляху, зумовленого вибором. (“Кассандра”, “Одержима” – дотримання; “Осіння казка” – відмова).

Визначальним   лідером  нової  генерації   українських   митців  стала  Ольга

Кобилянська (1863-1942). Вона внесла  в українську літературу нову неоромантичну стилістику. О.Кобилянська розробляла типи й  моделі глибоко індивідуалізованого характеру, особливо жіночого (“Царівна”), досліджувала духовний смисл внутрішнього людського життя. Будучи близькою до романтичної німецької натурфілософії, О.Кобилянська тяжіла  до творення власної індивідуальної філософії.

          Так, популярну для української літератури тему природи й культури,  народу й інтелігенції письменниця трансформувала в екзистенціальну проблематику  духовності, яка протистоїть  інстинктам (власності, заздрощів) й фатально  залежна  від них, починаючи від біблійного  гріха  аж  до нового кола братовбивства  (“Земля”). У великих прозових  творах (“Через кладку”, “За ситуаціями”, “Апостол черні”) Кобилянська переосмислює традиційну для української літератури виховну  проблему. Через розгортання різних життєвих  конфліктів і ситуацій письменниця аналізувала ідеальну потенцію розвитку людського характеру. При цьому  реальні вчинки і  події вона занурює в духовний світ героїв, який відбивається в  дзеркалі спогадів,  поривань індивіда. Так виникала нова форма психологічної  повісті, не схожої на традиційну  повість-хроніку. Вона вбирала в себе структури ліричного щоденника (“Царівна”), діалогізованої оповіді (“Німба”). Відчутна  іноді не співмірність різних планів  розповіді, різностильовість вказували  на  освоєння  нових моделей і  рівнів прозового вислову, серед яких особлива роль належала неоромантизму.

          Таким чином, неоромантична концепція  слова, базуючись на  здобутках  новітньої філософії, ставить у центр художнього зображення передусім активну індивідуальність, що прагне волі (як свободи) й наділена волею (як  волею до життя). Утвердження волюнтаристських концепцій поширюються  на історично-суспільний та загальнолюдський контекст.

          Неоромантизм як стильову течію характеризують такі ознаки:

1)    зображення виключних  людей у незвичайних обставинах. розкриття  духовної величі людини; перенесення уваги  на внутрішній  конфлікт особистості;

2)    розробка  тем  переважно з вітчизняної та світової історії, посилена увага до міфології, трансформація міфологічних  сюжетів та  образів, а також міфотворення;

3)    інтенсивне використання фольклорних  сюжетів, образів, жанрів, надання їм філософсько-символічного змісту;

4)    протест  проти фізичного, а особливо  духовного гноблення  особистості;

5)    підвищена емоційність і виняткова  напруженість зображення подій, ситуацій, обставин. характерів,  звернення  до морально-етичного вибору;

6)    заперечення будь-яких  правил і канонів, вільна  побудова твору; використання синкретичних жанрів, особливо драматичної поеми;

7)    емоційність, піднесеність мови, інтенсивне використання риторичних фігур, інверсій, гіперболічних  тропів, символіки; ускладнення метафорики.

Естетичний   ідеал: життя,   що підноситься над усім  буденним,  звичайним; 

людина, виключна своїми психічними і фізичними якостями, здатна на жертву в ім’я власних ідеалів,  батьківщини людства.

   

✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋✋

Понеділок, 31 січня

Українська мова

Тема уроку: "Вживання фразеологізмів у різних стилях мовлення"

Фразеологізми мають чітко виражене стильове призначення. Кожен стиль мовлення послуговується значним запасом фразеологізмів. Стильове використання фразеологізму залежить насамперед від наявності чи відсутності емоційного забарвлення.

Нейтральні (міжстильові) фразеологічні звороти вживаються у всіх стилях мовлення. Наприклад: вогнище культури, посіяти іскру.

Емоційно забарвлені фразеологізми використовуються в художньому, розмовному та публіцистичному стилях. Наприклад: мокра курка - зневажливе ставлення; важка артилерія - іронічний відтінок.

Стилістичні функції фразеологізмів залежать і від джерел походження. На цій підставі вони поділяються на розмовно-побутові, народнопоетичні і книжні.

Розмовно-побутові фразеологічні звороти використовуються насамперед у розмовному і художньому стилях, рідше - в публіцистичному. Вони мають емоційно-експрссивне забарвлення і є засобом підсилення, увиразнення думки. їм властивий побутовий характер, певна вільність, інтимність, яскрава позитивна чи негативна оцінка. Наприклад: голодній курці просо на думці; утерти носа; без задніх ніг.

Народнопоетичні фразеологізми - це вирази, що виникли на фольклорній основі (сталі епітети, порівняння, метафори, тавтологічні звороти, синекдохи, примовки, каламбури тощо) і поширені як у розмовному, так і в художньому стилях. Наприклад: 1. На камені на білому там стояла темная темниця (Т. Шевченко). 2. їде козак молодий, під ним кінь вороний (Нар. творчість).

Книжні фразеологізми виникли на писемній основі і використовуються в книжних стилях. Це сталі словесні формули ділових документів (договірні сторони, доповідна записка крилаті вислови (олімпійський спокій, ахіллесова п'ята, лебедина пісня) і афоризми ("Очі дружби рідко помиляються" - Вольтер), термінологічні словосполучення (адамове яблуко, північне сяйво, неповне речення, юридична особа).

У публіцистичних і художніх текстах фразеологізми іноді видозмінюються (трансформуються), що служить засобом експресії, створення каламбурів тощо. Наприклад: 1. Як бути - ось у чім питання. 2. Пасажир - це звучить гордо (З газет).

Фразеологізми збагачують наше мовлення, але використовувати їх треба правильно й доречно.

👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆

Середа, 16 грудня 

Україська мова

 Тема уроку. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. Складоподіл і правила переносу слів з рядка в рядок. Графічне скорочення  слів.  

Творення і правопис імен по батькові

Чоловічі імена по батькові	Жіночі імена по батькові
Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович: Михайло — Михайлович, Василь — Васильович, Юрій — Юрійович, Георгій — Георгійович, Ігор — Ігорьович* (Згідно з попереднім правописом Ігорович).	Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло — Михайлівна, Юрій — Юріївна (Юрій+івна), Георгій — Георгіївна, Ілля — Іллівна, Кузьма — Кузьмівна.
Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука — Лукич (і Лукович), Сава — Савич (і Савович), Кузьма — Кузьмич (і Кузьмович), Хома — Хомич (і Хомович), Яків — Якович, Ілля — Ілліч.
Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по батькові відпадає ій — Григорович, а до основи імені Микола додаємо ай — Миколайович (і рідко — Миколович).	З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків — Яківна, Григорій — Григорівна, Микола — Миколаївна (і рідко — Миколівна).
Чоловічі імена по батькові відмінюються як іменники ІІ відміни* мішаної групи** (їх основа закінчується на шиплячий ч (суфікс -ович). Н. Петро Іванович Р. Петра Івановича Д. Петру(ові) Івановичу(еві) З. Петра Івановича О. Петром Івановичем М. (при) Петрі(ові) Івановичу(еві) Кл. Петре Івановичу	Відмінюються жіночі імена по батькові як іменники І відміни* твердої групи** (як, скажімо, ім’я Ганна): Н. Ганна Іванівна Р. Ганни Іванівни Д. Ганні Іванівні З. Ганну Іванівну О. Ганною Іванівною М. (при) Ганні Іванівні Кл. Ганно Іванівно

Перегляньте презентацію Переніс слів і виконайте всі завдання на завтра на урок

Зарубіжна література

(опрацюйте урок)

«Конспект уроку: Гамлет — вічний образ світової літератури. багатогранність шекспірівських характерів»

Мета: підготувати учнів до сприйняття кульмінації твору та осмислення філософського значення образу Гамлета; спри­яти розвитку розумової діяльності учнів.

ЗМІСТ УРОКУ

І. Актуалізація знань учнів

Бесіда за змістом 2-ї та 3-ї дії трагедії.

П. Постановка проблем уроку. Поглиблена робота над текстом

—      Які дві важливі новини сколихнули Датський двір?
(Божевілля Гамлета й відмова Фортинбраса від помсти
Датській короні.)

—Що турбує Клавдія та яких заходів він уживає?
 

 —Що ставив сосі за мету Клавдій,  запрошуючи «Друзів» принца, прислуховуючись до порад Полонія?

—      Яка мета постала перед Гамлетом після його зустрічі
з Привидом?

Висновки: і Клавдій, і Гамлет мають на меті одне — дізнатися правду.

Результат: Гамлет залишається самотнім

— Що спільного й відмінного у Гамлета і Фортинбраса?

(Долі двох принців досить схожі. Обидва вони зали­шилися без батьків; обидва — спадкоємці корони: один

Норвегії, другий — Данії; обидва присягнулися помститися за смерть батьків. Але норвежець відмовляється від помсти, а Гамлет дотримує клятви. Можливо, саме тому, усвідомивши уроки помсти, Датський принц залишає корону Данії саме Фортинбрасу...)

Як пов'язані між собою останній монолог Гамлета в кінці 3-ї дії з центральним монологом усієї трагедії «Бути чи не бути...?»

Висновки:

Створена нами схема дає ясну відповідь на питання про зв'язок двох монологів Гамлета. Ці монологи допов­нюють один одного, дають відповідь на питання про те, чому ж вагається Гамлет.

Чому, на ваш погляд, між двома монологами Гамлета й виставою «Мишоловка» Шекспір змальовує сцену зустрічі Гамлета й Офелії?

(Монолог Гамлета «Бути чи не бути» завершується звер­ненням до Офелії, де Гамлет заявляє про свій вибір дії, Офелія цих слів не чує — вони розраховані на глядача.)

Що робить Гамлет для врятування Офелії?

(Офелія — єдина людина, яка нагадує принцу про щасливе минуле життя. Але полуда з очей спадає... Гамлет, усвідомивши всю мерзотність світу цього, бажає доб­ра Офелії: він відмовляється від неї, вважаючи, що їй не потрібно ділити з ним тягар його власних гріхів.)

Так поступово Гамлет пориває з минулим, якнай­швидше намагається замкнути «мишоловку». 

💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕💕

Вівторок, 15 грудня 2020

Українська література

Тема. Патріотизм, національна ідея в циклі поезій" Україна" зі збірки "З вершин і низин"." Декадент" - поетичне кредо І. Франка. Присвята В. Щурату. Вираження життєствердної позиції ліричного героя-митця

1. Подумайте, чи знаєте відповіді на питання:

✵ Що називається циклом віршів?

✵ Який цикл віршів буде визначатися як ліричний?

✵ Які цикли віршів вам уже відомі з уроків української та зарубіжної літератури?

Довідка. Ліричний цикл — низка літературних творів на спільну або близьку тематику, створений одним автором, який відтворює його особисті почуття або настрої.

2. Ми продовжуємо знайомство з творчістю великого титана праці І. Франка. Тільки про поетичну спадщину цього митця можна говорити весь навчальний рік. І все одно залишиться багато несказаного, адже його поезія настільки багатогранна, що й досі залишає дослідникам можливість відкриття, нового розуміння вічних рядків. У багатій творчій спадщині Івана Франка визначне місце посідає громадянська лірика.

Героєм громадянської лірики Івана Франка стає людина-борець, що піднялася на боротьбу із гнобительським ладом. це поезія, сповнена передчуттям соціальної бурі, полум’яною вірою у світле майбутнє рідного народу. З таких віршів склалася збірка «З вершин і низин». Вона звучала як голос болю, гніву, правди, що йде з глибин народних низів, розкривала велику силу народу, його прагнення осягнути вершини соціальної справедливості, зійти на висоти, з яких видно світло вселюдських ідеалів. Внутрішньою силою, яка об’єднує всі цикли збірки в єдине ціле, є ідея революції.

Наше завдання: познайомитися з деякими ліричними циклами збірки, проаналізувати поезії і отримати від них естетичне задоволення.

3. Повідомлення про збірку «зЗвершин і низин». Прочитати й законспектувати

Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах — «De profundis». «Профілі і маски». та «Сонети». — зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх — «Галицькі образки». «Із жидівських мелодій». «Панські жарти». та «Легенди». — твори епічні.

Прологом до збірки подано «Гімн». («Вічний революціонер».. Покладений на музику М. Лисенком 1905 р., цей вірш став справжнім гімном українського національного відродження).

Перший цикл збірки «З вершин і низин». — «Веснянки». у яких ліричні описи природи, весняного пробудження землі чергуються зі сподіваннями на пробудження й визволення людського духу.

Уважному читачеві цикли «Осінні думи». «Скорбні пісні». «Нічні думи». дадуть багато інформації про духовне життя ліричного героя, який сумує, але це смуток дужої, незламної людини. У циклі «Профілі і маски». багато автобіографічних замальовок.

Два розділи збірки написано сонетами. У «Тюремних сонетах». перед читачем проходять образи великих мучеників, мужніх героїв, які віддали життя за ідеї: Бруно, Пестель, Каракозов, Перовська, Достоєвський і Тарас Шевченко.

Революційне ідейне спрямування поезій збірки «З вершин і низин». різноманітність тем, багатство жанрів і ритмічної будови визначили першорядне її значення в українській поезії другої половини XIX ст. Після Шевченкового «Кобзаря». це була найзначніша за змістом і формою поетична книга.

М. Коцюбинський охарактеризував збірку так: «Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв».

4. Складання загальної характеристики циклу «Україна».

Аналіз вірша «Моя любов».

МОЯ ЛЮБОВ

Вона так гарна, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стільки лиха

Знесла, що квилить лихо те

В її кождіській пісні стиха.

Її пізнавши, чи ж я міг

Не полюбить її сердечно,

Не відректися власних втіх,

Щоб їй віддатись доконечно?

А полюбивши, чи ж би міг

Я божую її подобу

Згубити з серця, мимо всіх

Терпінь і горя аж до гробу?

І чи ж перечить ся любов

Тій другій а святій любові

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

27 іюня 1880

Вітчизна постає прекрасною, святою, сяючою, на її лиці яріє знак «Любові, щирості, спокою». Їй зізнається поет у любові, порівнюючи свої почуття до України з любов’ю до Божої матері. Але Батьківщина нещаслива, багатостраждальна. І поет віддається служінню їй, відволікаючись від усього особистого.

Його бажання позбавити всіх, кого «гнітять окови». які «ллють піт і кров». не обмежується лише пригнобленими його країни: він співчуває всім і боротиметься заради свободи і щастя всіх.

Аналіз вірша "НЕ ПОРА"

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира, —

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор!

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

1880

Вірш закликає до боротьби за «волю, і щастя, і честь». рідного краю, який на даному етапі є колоніальною країною, тому що її сини змушені служити «москалеві й ляхові». Поет звертається до нації: «Нам пора для України жить». любити не царя, а Україну, єднатися заради неї під єдиним прапором заради великої цілі — волі, щастя і честі країни. Боротьба буде важкою, можливо, борці всі поляжуть, але здобути для рідного краю свободу — задача для того, хто любить Україну.

Аналіз поезії"ЛЯХАМ"

І ми браталися з ляхами.

Т. Шевченко

І що ж, що ми з вами братались?

Все-таки ми в дурнях остались.

Було колись волі доволі

Для нас і для вас на Вкраїні.

І хліба доволі на полі.

Лиш жити б та бути донині.

Та біс підкусив вас «брататись».

Братерство ж навпак повернути:

Над братом панами остатись,

В ярмо його шию пригнути.

І що ти братерства ціною

Загарбав у нас те, що наше, —

Сусіди обох нас з тобою

І тиснуть, і друть, брате-ляше.

Та мало для тебе науки!

Як власті лиш крихту у руки

Дістав ти з німецької ласки,

Як крихта нам впалась свободи, —

Для нас тобі жаль тої частки,

Нас тиснеш і кличеш — до згоди!

«Братаймось!». — кричиш, і над нами

Знов панство нове закладаєш,

Немов під братерства словами

Братерського серця не маєш.

Братаймося, ляше, та щиро,

Громадою, ділом і миром,

Братаймось, як з рівними рівні,

А не як пани і піддані!

Користі хай в’яжуть нас спільні,

А не пересуди погані.

І кожний на свойому полі

Для себе і жиймо й працюймо

Для власного щастя і долі!

Рятуймось в біді, та тямуймо

Докладно слова ті хороші:

«Брат братом, а бриндзя за гроші».

12 падолиста 1882

Поет стверджує, що у стосунках між польським та українським народом повинна панувати рівність і толерантність. Це єдина можлива основа для взаємин. Українці і поляки брататимуться «як з рівними рівні, А не як пани і піддані!». Кожен народ буде жити на своїй землі, працювати на себе. І зв’язки між ними будуть лише їм на користь.

5. Прочитайте питання й орієнтовні відповіді на них.

✵ Дайте характеристику образа ліричного героя віршів циклу. (Герой — палкий патріот, інтернаціоналіст. Той, хто не поважає інший народ, не може носити звання патріота.)

✵ До чого закликає ліричний герой віршів? (До боротьби за свободу, честь, щастя, волю свого народу.)

✵ Чи усвідомлює ліричний герой те, наскільки важка перед ним задача? (Так. Він розуміє, що потрібно боротися і з усталеним світоглядом, і внутрішнім роздором, і зовнішніми поневолювачами.)

✵ Які перспективи боротьби, на погляд ліричного героя? (Ліричний герой щиро вірить у результат завзятої, важкої боротьби — свобода і воля для українського народу, у те, що «розпадуться путі вікові, прокинуться люди». український народ здобуде волю і національну рівноправність.

6. . Фронтальна робота: аналіз вірша «Розвивайся ти, високий дубе…».

• Виразне читання вірша з циклу поезій «Україна». «Розвивайся ти, високий дубе…».

РОЗВИВАЙСЯ ТИ, ВИСОКИЙ ДУБЕ

Розвивайся ти, високий дубе,

Весна красна буде!

Розпадуться пута віковії,

Прокинуться люди.

Розпадуться пута віковії,

Тяжкії кайдани,

Непобіджена злими ворогами

Україна встане.

Встане славна мати Україна,

гаслива і вільна,

Від Кубані аж до Сяну-річки

Одна, нероздільна.

Щезнуть межі, що помежували

Чужі між собою,

Згорне мати до себе всі діти

Теплою рукою.

«Діти ж мої, діти нещасливі,

Блудні сиротята,

Годі ж бо вам в сусід на услузі

Свій вік коротати!

Піднімайтесь на святеє діло,

На щирую дружбу,

Та щоби ви чесно послужили

Для матері службу.

чи ще ж то ви мало наслужились

Москві і ляхові?

чи ще ж то ви мало наточились

Братерської крові?

Пора, діти, добра поглядати

Для власної хати,

Щоб ґаздою, не слугою

Перед світом стати!».

Розвивайся ти, високий дубе,

Весна красна буде!

Гей, уставаймо, єднаймося,

Українські люди!

Єднаймося, братаймося

В товариство чесне,

Хай братерством, щирими трудами

Вкраїна воскресне!

17 березня 1883

7. «Поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан». — писав російський поет-громадянин

М. О. Некрасов. Поетом-громадянином можемо без сумнівів назвати і І. Франка, який був твердо переконаний, що кожна людина мусить виконувати свій громадянський обов’язок. Його внеском у громадське життя країни стала його громадянська поезія — своєрідний звіт ліричного героя перед суспільством і власним сумлінням, в кожному вірші звучали заклики народу до боротьби за своє щастя й волю. Саме таким віршем-закликом є поезія «Розвивайся ти, високий дубе».

8. Прочитайте питання й орієнтовні відповіді на них:

✵ Розкрийте зміст символу — «високий дуб». (Дуб — символ, який використовувся з давніх-давен у фольклорі та інших видах мистецтва (вишивка, наприклад)). Дуб — святе дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя, незвичайної сили, яке займало велике місце в духовному житті та побуті українського народу. У вірші І. Франка дуб символізує український народ.

✵ Що ви можете сказати про український народ, користуючись текстом твору? «Діти нещасливі, /Блудні сиротята». розвитку яких заважають «пута віковії, / Тяжкії кайдани». Саме їх закликає поет служити матері-Україні).

✵ Дайте характеристику центрального образу поезії — України. (Україна сподівається на своїх дітей, просить їх постояти за її честь, у неї — щасливе майбутнє).

✵ Чому дослідники-літературознавці називають поезію «Розвивайся ти, високий дубе». віршем-закликом? (Вірш закликає об’єднатися, побрататися для служби матері-Україні.)

9.  Виразне читання та аналіз поезії «Декадент». — поетичного кредо І. Франка

Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: "Ось декадент!"

Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга —
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.

Я не люблю безпредметно тужити
Ні шуму в власних слухати вухах;
Поки живий, я хочу справді жити,
А боротьби життя мені не страх.

Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,
Не раз і прів, і мерз я, і охрип,
Та ще ж оскомини хронічної не маю,
Катар кишок до мене не прилип.

Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.

Я з п'ющими за пліт не виливаю,
З їдцями їм, для бійки маю бук,
На празнику життя не позіваю,
Та в бідності не опускаю рук.

Не паразит я, що дуріє з жиру,
Що в будні тільки й дума про процент,
А для пісень на "шрррум" настроїть ліру.
Який же я у біса декадент?

Словникова робота

Декадент — представник чи прихильник декадентства в літературі та мистецтві.

Декадентство — літературно-естетична течія, яка характеризується знеціненням загальнолюдських ідеалів, пасивним ставленням до суспільного життя, соціальним песимізмом.

«Декадент». — вірш із циклу «Поклони». збірки «Мій Ізмарагд». Він присвячений Василеві Щуратові і є поетичною відповіддю Франка на Щуратову статтю «Д-р Іван Франко». У цій статті критик висловив власну думку щодо збірки І. Франка «Зів’яле листя». Василь Щурат розглядав її як вияв декадансу в українській літературі.

Довідка

Термін «декаданс». трактується по-різному:

✵ по-перше, як течію в модернізмі, для якої характерні мотиви песимізму, безнадії, приреченості (в перекладі з франц. decadence — «занепад». ;

✵ по-друге, як новітні пошуки в галузі форми.

10.Аналіз вірша

✵ Яке трактування терміну найбільше підходить для характеристики збірки «Зів’яле листя». І. Франка?

✵ Визначте ті емоції, які володіють поетом, коли він використовує слово «декадент». у тексті поезії.

✵ Чи погоджується він зі своїм опонентом?

✵ Поясніть позицію митця.

✵ Який зміст автор вклав у слова «пролог». «епілог». («Я є мужик, пролог, не епілог».

✵ Доведіть, що суспільство, у якому живе митець, хворе. Поставте йому діагноз.

✵ Доведіть, спираючись на знання біографії І. Франка, що в нього є підстави для обурення.

✵ Що саме засуджує автор віршем «Декадент». (У поезії «Декадент». він засуджує занепадницьку літературу, бо вона спрямована проти народу. Свою ж поезію Франко вважає народною.)

✵ Які рядки з поезії підтверджують цю думку? (Який я декадент? Я син народу, / Що вгору йде, хоч був запертий в льох. / Мій поклик — праця, щастя і свобода, / Я є мужик, пролог, не епілог. Ліричний герой не капітулює перед супротивником — він упевнений у слушності своєї думки)

Підводимо підсумки

✵ Визначити новаторство збірки. (Новий герой — борець за свободу; жанрова, тематична різноманітність, новизна ритмічної побудови.)

✵ Пояснити поняття «вершин». і «низин». у назві збірки. (Людське життя зі злетами та падіннями, різні періоди боротьби за людське щастя, протиставлення величі духу та пітьми, стан пригніченої людини і прагнення волі та людського поступу тощо.)

✵ Визначити пафос збірки. (Гуманістичний)

✵ Визначити значення збірки для розвитку української літератури. (Сторінка, яка починає новий (жанрово, тематично, за формою) післяшевченківський період у розвитку української літератури.)

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

один вірш Франка вивчити напам'ять (по вибору) - на 21 грудня.

Опрацювати матеріал уроку, зробити конспект, прочитати поему «Мойсей». Скласти топонімічний (географічні назви, які зустрічаються у творі) словниковий диктант на основі тексту поеми.

Індивідуальне завдання (Морозова Віка): підготувати повідомлення про біблійну основу поеми І. Франка «Мойсей».

💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓

П'ятниця, 11 грудня 2020

Українська мова

Тема уроку. "Вживання великої літери. Лапки у власних назвах"

Перегляньте відео. Зробіть собі записи у словник. 

Увага!!!!!! В кінці відео буде завдання, але потім буде подано відповіді на це  завдання. Виконайте спочатку його самі, а потім звіртеся. Мені відправте тільки кількість правильних відповідей з 50 ти. (зробіть по-чесному) виконати до понеділка 14 грудня

 👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆

Понеділок, 07.12.2020

Українська мова

Тема уроку. Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні в коренях слів. Складні випадки уживання м’якого знака.

Пропоную переглянути відео   підготовки до ЗНО з даної теми, а також подаю таблицю для полегшення сприйняття.

«Основні правила написання м'якого знака».

 

Ь   пишеться	Ь не пишеться
1. Після м’яких д, т, з, с, ц, л, н: мідь, гість, зав‘язь, вісь, олівець, сіль, олень.	1. Після губних б, п, в, м, ф: голуб, насип, любов, вісім, верф.
2. У дієсловах на -ться: сміється, дивується.	2. Після шиплячих букв ж, ч, ш, щ: ріж, річ, вишня, хвощ.
3. Після букви л, що позначає м’який приголосний, який стоїть перед іншим м’яким приголосним: їдальня, пальці, сільський.	3. Після букви р: бібліотекар, кобзар, писар. Виняток: Горький
4. У буквосполученнях -льк-, -льч-,  -льц-, -ньк-, -ньч-, -ньц-: лялька — ляльчин — ляльці, ненька — неньчин — неньці.	4. Після  н, л   у буквосполу­ченнях:  -лк-, -лч-, -лц-,  -нк-,-нч-,-нц- : Наталка—Наталчин — Наталці, хустинка — хустинці.

Завдання: 1. Зробіть записи у словник.

                                       

2. Виконання вправ і завдань. (виконати до 09.12.2020 до 11.00)

А) Лінгвістична діагностика. Списати словосполучення, вставляючи пропущені літери. Пояснити вживання ненаголошених голосних у коренях слів.

          Сф..ричний конд..нсатор, геом...тричне п..р..творення, змінна в..л..чина, т..ор..тична ар..фметика, п..рп..нд..куляр до площ..ни, біс..ктриса кута, в..рт..кальна пряма, геод..зійний прилад, гор..зонтальне положення, кол..вний рух, ц..ліндрична гв..нтова лінія,  прав..льний г..ксаедр, д..ф..ренціальна геометрія, д...с..міляція рослин, функція ер..троцитів, залози внутрішньої секреції, кр..терій виду, г..н..тична мод..фікація організмів, в..г..тативна система.

* Назвати слова, у яких ненаголошені голосні можна перевірити:

 а) наголосом;   б) за словником.

 Б) Запишіть слова в алфавітному порядку, вставляючи пропущені букви. Яка це орфограма? Запис перевірте за словником.

        Г..рой, ч..кати, ц..буля, б..нзин, п..нал, арт..лерія, т..атр, пр..дмет, ч..мпіон, м..телик, інт..рес, ап..тит, д..таль, к..рувати, пр..зидія, в..дмідь, хр..бет, бр..гада, м..нати.

PS: Попробуйте пройти тест із ЗНО (це для себе, мені не потрібно пересилати)

Тест

💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓💓

Українська література 

 

П'ятниця, 04 грудня 2020 (Завдання виконати до 11 грудня)

Тема. Підготовка до контрольної роботи

Виявляємо літературну компетентність. Дати коротко відповіді на питання. Фото вислати на вайбер, або прикріпити на курсі в класрумі.

"Без хліба"

1. Коли автор написав оповідання "Без хліба"? Хто є героями твору?

2. Чому герой оповідання зважився на крадіжку?

3. Доведіть, що цей учинок Петра є психологічно мотивованим.

4. Що змусило героя зізнатись у скоєному?

5. Як громада поставилась до селянина? Чи виправив він свою помилку? Запрошуємо до дискусії

6. «Без хліба» Б. Грінченка — реалістичний твір чи літературна казка?

"Сам собі пан"

1. Коли було написане оповідання? Як звуть героя твору?

2. Які ситуації зобразив автор? Чи нагадують вони анекдотичні?

3. Як ставилися пани до «незвичної» поведінки селянина?

4. Яку проблему порушив автор оповідання? Чи актуальна вона сьогодні? 

"Моє щастя"

1. Від яких цінностей відмовляється герой твору?

2. Що в його житті означає кохання?

3. Яка цінність є для нього головною?

4. Поясніть, чому поезію «Моє щастя» вважають зразком філософської лірики поета. 

"Весняні сонети"

1. У чому полягає жанрова своєрідність сонету?

2. Який образ циклу «Весняні сонети» є ключовим?

3. Що таке психологічний паралелізм?

4. З якою метою його використав автор? Наведіть приклади.

5. Визначте мотиви сонета «Весна іде!..».

1. Що ви знаєте про театр "Корифеїв"?

2. Визначте елементи композиції (будови)  твору Карпенка - Карого "Мартин Боруля"

3. Визначте проблематику комедії «Хазяїн». 

                                 Українська мова 

04 грудня, п'ятниця (виконати до 7 грудня)

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 1

Фонетика. Орфографія

Варіант 1

1 рівень (0,5б)

1. Укажіть рядок, у якому всі слова мають м'який приголосний:

а) смородина, термометр, спальня, тиша;

б) тюльпан, чайник, ягоди, міський;

в) місток, сільський, курорт, лижі;

г) ярок, сумно, пролісок, чистенький.

2. Укажіть рядок слів, у яких усі приголосні тверді:

а) ваза, ковдра, сіяти, крити;

б) береза, паста, шафа, вазон;

в) берег, дорога, кріт, краяти;

г) зимівля, сонячно, добре, корисно.

3. Виділіть рядок слів, у яких всі приголосні дзвінкі.

а) книга, літо, морози, грози;

б) межа, юпітер, косовиця, хліб;

в) дорога, гора, здоровий, димова;

г) крига, суниця, лимон, апельсин.

4. Визначте рядок слів, у яких всі приголосні глухі:

а) шматок, постіль, голосний, корабель;

б) паштет, сік, кошик, хотіти;

в) ложка, праска, юшка, ватра;

г) сімнадцять, королівство, золото, ліс.

5. Оберіть рядок, у якому в усіх словах правильно вжито апостроф:

а) п'янкий, пів'яблука, міжгір'я, м'ята, з'юрмитися, дит'ясла;

б) моркв'яний, різнотрав'я, верф'ю, п'ятилітній, сім'я, кав'ярня;

в) пів'Європи, зв'язувати, пір'я, м'ята, Св'ятослав, бур'я;

г) тьм'яний, пом'янути, пів'ясена, черв'як, пуп'янок, львів'янин.

6. У якому рядку в усіх словах правильно вжито буквосполучення йо?

а) мільйон, Муравйов, йод, Снегирйов, прийом, його;

б) йому, Линьйов, курйоз, бульйон, вйокати, дйоготь;

в) район, бульйон, серйозний, привілейований, Соловйов, Воробйов;

г) Пушкарйов, синьйого, крайовий, Йосип, підйомний, павільйон.

2 рівень(1б)

7. Оберіть правильний варіант відповіді.

М'який знак пишеться після м'яких:

а) д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу;

б) б, п, в, м, ф, у кінці слова та складу;

в) після р у кінці слова або складу;

г) після н перед ж, ч, ш, щ.

8. Укажіть рядок слів, у яких буква ю позначає два звуки:

а) любити, юшка, юхт, бюст;

б) юрта, в’юн, матір'ю, розумію;

в) крицю, юність, солов'ю, милістю;

г) заздрістю, країною, мишею, радістю.

9. М’який знак не пишеться у таких словах:

а) Ольці, бурульці, доньчин, Саньчин;

б) Оксаньці, Галиньці, спільці, матіньчин;

в) яблунь, пісень, земель, знань;

г) думають, прагнуть, стараються.

3 рівень (1,5б)

10.Прийменник у на місці пропуску слід уживати в усіх словах рядка 

а) поїхати... відрядження, наймиліше... світі, покласти... узголів'я, здали... архів 

б) висновок... статті, експонат ... музеї, птах ... небі, участь... форумі 

в) вишня ... цвіту, мешкала... Індії, оселя ... рушниках, віра... безсмертя 

г) перебував ... Ватикані, запевнили ... добросусідстві, приведення ... відповідність, заявити... відповідь 

д)побувати... Львові, квітник... саду, залишиться... спогадах, купити... аптеці 

11.  Записати слова, в яких на місці крапок потрібно поставити м’який знак чи апостроф.

В..ячеслав,  Іл..я,  мен..шість,  хуторян..ці,  торф..яний,  смієш..ся,  л..одовик, верхів..я,  інтер..єр, п..єдестал,  б..юро,  джерел..це,  памороз..,  Хар..ків,  моркв..яний, міл..ярд,  грав..юра,  кур..єр, тр..ома,  сім..сот.

4 рівень (3б)

12. Зробіть фонетичний розбір слова мільярд .

КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 1

Фонетика. Орфографія

Варіант 2

1 рівень(0,5 б)

1. Укажіть рядок, у якому всі слова мають м'який приголосний:

а) садиба, гайок, веселощі, коромисло;

б) білочка, крашанка, степ, колиска;

в) малюк, синь, люлька, ялинка;

г) персик, світло, тигреня, тисяча.

2. Укажіть рядок слів, у яких усі приголосні тверді:

а) дорога, книга, ручка, мости;

б) міст, яма, зелений, техніка;

в) соняшник, хлопчик, хутірець, поле;

г) яблуня, єнот, їжак, їжа.

3. Виділіть рядок слів, у яких всі приголосні дзвінкі.

а) будівля, джем, джміль, нога;

б) кладка, ложка, лізти, празький;

в) голуб, обсадити, різкий, солодкий;

г) хлів, сад, клуб, приповідка.

4. Визначте рядок слів, у яких всі приголосні глухі:

 а) порошинка, сніг, криголам, бігти;

 б) кухлик, порох, сніжинка, крига;

 в) пушок, суп, схопити, коса;

 г) зблизька, соняшник, дуб, салат.

5. Апостроф не ставиться після букв, що позначають губні приголосні, перед буквами я, ю, є, ї в таких словах:

а) сузіря, міжгіря, повіря, піря;

б) червяк, вербя, арфяр, верфю;

в) медвяний, рутвяний, мавпячий, цвях;

г) безядерний, підїхати, двохярусний.

6. Укажіть рядок слів, у яких буква я позначає два звуки:

а) п’явка, яструб, ясний, Лук’яненко;

б) рішення, тигреня, рілля, ясочка;

в) заряд, ялівець, тихоня, краля;

г) Ярослав, В’ячеслав, Святослав, Яків. 

2 рівень(1б)

7.У якому рядку в слові допущено орфографічну помилку?

а)  свято, буряк, міжгір'я, бур'ян, кур'єр;

б)  з'єднаний, з'їхати, з'явитися, об'єм, під'їхати ;

в)  роз'яснити, дит'ясла, пів'яблука, підв'язати, розм'якшити ;

г)  м'ясо, м'язи, з'їзд, буря, моркв'яний

8. У якому рядку всі слова написано правильно:

а) Харків, тоньший, радість, різкий, скриньці, голці;

б) інший, ляльчин, кавказький, вишень, Горький, донецький;

в) мазь, доньчин, баский, тьмяний, матінці, меньший;

г) їдальня, різьбяр, станьте, ніжність, ненчин, плаский?

9. М’якість приголосних позначається на письмі літерами:

а) літерами і, я, ю, є та апострофом;

б) літерами і, я, ю,є та м’яким знаком;

в) літерами я, ю, є, ї;

г) літерами я, ю, є, ї та м’яким знаком.

3 рівень(1б)

10.Позначте рядок, у якому всі іншомовні слова пишуться з апострофом:

а) п..єдестал, бар..єр, б..юрократ, кутюр..є;

б) п..єса, В..єтнам, він..єтка, комп..ютер;

в) П..ємонт, п..юпітр, вар..єте, ін..єкція;

г) прем..єра, інтерв..ю, кар..єра, фортеп..яно.

11. Запишіть правильно. Напишіть, де треба, велику літеру.

Сузір’я великої ведмедиці  , медаль за відвагу, прикарпаття, львівська площа, ахіллесова п’ята, президент україни, народний артист україни, твори марка вовчка, українські села, мавка,  кайдаш, сірко, журнал дивослово, пароплав чорноморець, данило галицький, мойсей, донеччина.

12. Зробіть фонетичний розбір слова кутюр’є .

👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆👆

 Українська латература

03.12.20 року. Тема. Борис Грінченко. Життєвий та творчий шлях письменника. (тему й план записати в зошит)

План

1. Письменник, педагог, лексикограф (укладач словників),літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч.

2. Б.Грінченко як редактор "Словаря української мови".

3. Педагогічна діяльність, зокрема у Всеукраїнській вчительській спілці.

4. Роль товариства "Просвіта"у суспільно-політичному житті України

Домашнє завдання. скласти невеликий конспект за планом. Так як у підручнику немає творчості цього письменника, доведеться скористатися мережею Інтернет. не пишіть багато , 3-4 речення на кожен пункт. Прочитати оповідання "Без хліба", "Сам собі пан" Б.Грінченка.

Для кращого сприйняття творчості цього письменника пропоную відео

Тема: Борис Грінченко "Без хліба"-морально-етична проблема на межі голоду рідних і порушення заповіді "не укради" в образі селянина Петра; почуття власної гідності "маленької людини"-образ дружини Горпини як носія етичних чеснот

1. Слово вчителя

Як і більшість українських письменників, Б. Грінченко у своїх прозових творах часто звертався до теми села, зображував життя простого народу. А знав він його дуже добре. Склавши іспити на звання народного вчителя, молодий педагог протягом 10 років працював у селах. А оскільки крамольного вчителя довго ніде не тримали, то йому доводилося досить часто переїжджати з одного села до іншого.

Тож і не дивно, що оповідання Бориса Грінченка виявили ґрунтовну обізнаність автора з життям і психологією українського селянина. Пересвідчитися в цьому нам допоможе робота над змістом оповідання «Без хліба».

2. Згадайте! Теорія літератури

Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.

Чи можемо ми стверджувати, що твір «Без хліба». — оповідання?

3. Евристична бесіда

✵ Які проблеми порушує Б. Грінченко в оповіданні «Без хліба». (Поведінки людини на межі вибору; необхідності дотримання моральних заповідей; любові і взаєморозуміння; збереження власної гідності; мудрості у вирішенні долі іншої людини.)

✵ На скільки частин композиційно можна поділити оповідання? Про що розповідається в кожній з них?

✵ Що ми дізнаємося з твору про життя селянської родини? які портретні деталі свідчать про бідність та злиденність сім’ї? («У Петра одежа — лата на латі»; «стоїть біля порогу та шапку драну в руках мне»; «у їх тільки й було худоби, що теличка, та й та недавно здохла»; «сьогодні й крихти в роті не було і борошна нема…»; «прядива не було цього року — сіяти не мали де, так чуже брала від повісма».)

✵ Визначте тему та основну думку твору. (Тема: розповідь про безрадісне злиденне життя селянської родини, показ поведінки персонажів, які опинилися на межі вибору. Основна думка: утвердження моральної чистоти як основи щасливого та гармонійного життя.)

✵ Простежте, як змінюється настрій персонажа, його емоційний стан та стосунки в сім’ї за період дозрівання думки про крадіжку та до моменту каяття перед громадою. Результати оформіть у вигляді таблиці.

Прокоментуйте поведінку Горпини. Чи можемо ми стверджувати, що вона дала мовчазну згоду на вчинок чоловіка?

✵ Як почувався після крадіжки зерна з гамазеїв Петро? Що його найбільше гнітило? Чому?

✵ Чи був у персонажа інший вихід? Що б йому порадили ви?

✵ Чим можна вмотивувати мовчання Горпини і її осуд вчинку Петра?

✵ Як характеризує героя його рішення покаятися перед громадою?

✵ Як ви думаєте, чому громада вступилася за Петра?

✵ Як ви вважаєте, чи тільки перед Петром стояла потреба вибору, як діяти і жити далі?

✵ Якщо життєві обставини ще раз штовхатимуть Петра на крадіжку, чи піде він на це?

Домашнє завдання: 1. Зробити конспект

2. Прочитати оповідання Б. Грінченка «Сам собі пан», "Моє щастя", "Весняні сонети".